Наступне моє пробудження не відрізнялося від попередніх від слова зовсім. Той самий біль, той самий морок. Але якщо лежати більше десяти хвилин не рухаючись, біль повільно затьмарювався. Один необережний рух – і благання про смерть знов зринає у моїй голові.
Декілька днів я лише пила воду, яку Маверік мені обережно вливав у рот. Голодна була як пес. А коли попробувала з’їсти малесенький шматочок, думала, що спина просто загориться. Пару днів після нападу мене бив озноб і температура підскакувала до великої позначки, напевне. Тоді Маверік лягав поруч біля мене і ніжно гладив по руці або обличчі.
Демон був подібний на ходячий труп, але все ще з мускулами. Він не знав, чим мені допомогти, і я бачила страждання в його очах. Він постійно повторював, що краще би він попався в лапи тварини. А я тихо раділа, що це був не він. Не знаю, як би я витримала…
- Ель, вони повільно загоюються, - сказав демон через десять днів, які виглядали світлими зарубками на темному куску дерева.
Через сімнадцять днів я могла більш-менш нормально сісти, ні на що не спираючись. Рани були страшними. Не знаю, як там все виглядало, але на дотик було неприємно і огидно. Вся спина, починаючи від лопаток і закінчуючи попереком була розсічена шрамами різної довжини і ширини.
І тепер, коли спина перестала горіти вогнем, я відчула, що на дворі по зимовому холодно. Демон часто садив мене на коліна, обличчям до себе, огортаючи шкірою якоїсь великої тварини нас обох, не турбуючи спину, і ми могли так годинами на проліт говорити або просто мовчати. Я клала голову йому на груди, вслухаючись у розмірене биття серця чоловіка і часто так засинала. Насправді, якби не було деяких незручностей у вигляді відсутності магії, ну і моєї травми – це міг би бути досить цікавий відпочинок.
І знову ж, в один день це все змінилося. Демон залетів у хижу із величезною посмішкою на обличчі.
- Вони нас знайшли! – я не вірила своїм вухам.
Нас знайшли! Нарешті! Я підвелася, зразу скрикнувши від болю, і пішла за демоном в сторону берега. А там, пришвартований у морі, стояв невеликий кораблик, і з нього вистрибували Роза, Олівія і Єва, радісно кидаючись до мене з обіймами. Ця радість навіть заглушила той дискомфорт, який приносила мені спина.
- Свята Аміра! Як я рада вас бачити! – кричали одна наперед іншої дівчата.
- А вже як ми раді вас бачити! – посміхнувся демон і обійняв Єву.
- Ви просто не можете уявити, як довго ми вас шукали!
- Можемо, - засміялася я на пару з демоном. – Ми весь час сиділи тут і рахували дні!
- Я рада, що навіть такі умови не змінили твого доброзичливого характеру, - сказала Роза і засміялася. – Корабель подано! Можливо, потрібно якісь речі занести?
- Язва ти, - я знов обійняла блондинку і ми пішли до кораблика.
Демон зі своїми м’язами, які так і лишилися на його тілі, зайняв більшу частину площі, але я не жалілася. Він взявся за весла і ми поплили від мертвого острова. Дівчата накинули на нас пледи, я в свій вкуталася по сам ніс, відчуваючи приємний дотик флісу до шкіри.
-І далеко нам плисти? – запитала в дівчат.
- Не дуже. Нам потрібно відплисти до того місця, де є магія. Дальше, я перетворюся на дракона і візьму лодку в лапи, бо далі будуть морські монстри.
- То як ви нас знайшли? – запитав демон.
- Я спочатку подумала, що ви просто кудись телепортувалися і залишили мене з Олівією. Тоді зв’язалася із дядьком. Він нас забрав і ми почали вас шукати. Ксеніл думав, ви десь втекли. Ну… - Роза ледь почервоніла. – Щоб самим побути, - я поперхнулася, а Маверік засміявся.
- Потім до них підключилася я, - продовжила Єва. – Взяла один з артефактів Маверіка, щоб використати магію Духу. Але не змогла. Було таке враження, що його немає серед живих.
- Тоді підключився Хотару, який повідомив, що ти ніби і жива, і мертва, - сказала Лів. – Амадей тоді метався на пару із ректором, підключаючи всіх, кого тільки можна, щоб вас знайти.
- І коли вже надії майже не залишилося і король розводив руками, - продовжила Роза, - я згадала, як ти шукала Лів і ми пішли до Надії. Вона то і вказала, де ви знаходитися.
- А тоді, - перехопила Єва, - ми почали думати, як до вас добратися.
- Ну, і власне, ми тут! – закінчила Олівія розповідь.
- А ви як тут виживали? – запитала Єва.
- Чесно, ми дуже боялися не знайти вас живими, - очі Рози наповнилися сльозами, але вона їх швидко змахнула.
- Ми… - ми переглянулися із Маверіком. – Показувала професору навики виживання в немагічному середовищі.
- В морі плавали, по деревах лазили, з хижаками знайомилися, - продовжив демон. – Загалом, провели «чудесний» медовий місяць! – ми з ним засміялися.
- Ого, як далеко зайшли ваші стосунки! – посміхнулася нам Єва.
Плили ми не дуже довго, близько пів години. А тоді… Я відчула, як кожну мою клітинку наповнює магія, як вона розходиться приємним теплом по всьому тілу. І на моєму обличчі зразу розквітла посмішка, втім як і в демона.
Єва спочатку розкрила красиві чорні перетинчасті крила і злетіла над нами, а потім почала перетворюватися: її тіло вкривалося чорною лускою, збільшуючись у розмірах, шия витягувалася як і обличчя, яке ставало подібним спочатку на велику ящірку, а вже потім – на нереально красиву драконячу морду. І за кілька секунд над нами висів у повітрі величезний дракон, який закривав своїми великими крилами сонце і небо. Її кігтисті лапи взяли спеціальні опори і вона з легкістю підняла корабель із нами на борту.
Вона летіла швидко, тому морозяний вітер почав пробиратися під моє укриття, облизуючи своїми язиками моє тіло і даруючи неприємні відчуття. Роза накинула на всіх нас теплий потік повітря, який зробив трохи краще, але не сильно.
- Подивися вниз, - сказала Олівія через деякий час нашого польоту.
Я перегнулася через борт корабля. Спочатку не було нічого. Просто водяна гладь моря, яка періодично розбивалася невеликим хвильками. А потім я побачила, як по поверхні пройшло одне велике щупальце і зразу зникло. Тоді з’явилося ще одне і ще. Їх ставало все більше і більше! А тоді над водою з’явилася голова. Вона була потворна, це було видно навіть з такої відстані. Довге болотяно-зелене волосся колихалося на хвилях, великі, ні, величезні очі уважно стежили за нами. Носа не було, просто рівна ділянка обличчя, великий рот, із якого висовувався якийсь ніби розтроєний язик і постійно облизувався. Ця… потвора раптово стрибнула у воду і я побачила її тіло. Довга тонка шия, грубі щупальця починалися зразу від грудей. Вона вся була повністю непропорційна.