Розділ 7.

Першими двома заняттями сьогодні були фізична підготовка і бойова магія. Агрон ганяв нами, як з ланцюга зірвавшись! Та сьогодні він обмежився лише бігом, без бою на мечах, що на початках мене трохи розчарувало, але збільшення із двадцяти кіл до сорока це розчарування миттю розсіяло. Повністю виснажена я пішла шукати Лів, щоб вона залікувала рани. Але дівчини ніде не було, тому я пішла в сторону цілительського крила і перед черговим поворотом застигла як вкопана!

- Ректор Монтей…

- Просто Ксеніл, - голос ректора був досить ніжним як для нього, що шокувало мене, але більший шок я отримала, коли зрозуміла, що він говорить із Лів! – Просто піти погуляти в місто. Якщо хочеш, нас може взагалі ніхто не побачити разом.

- Ні, мені це не важливо, - в голосі дівчини відчувалася неприкрита радість, яка передалася і мені. – Я… так, я хочу з вами… тобою погуляти! – Лів затиналася, але була рішуча.

- От і чудово, я зайду за тобою! – і я почула звук поцілунку!

Боже, я така рада була за Лів, що навіть не помітила, як сама дівчина підійшла до мене повністю залита фарбою. Я кинулася її обіймати, на що вона тихенько засміялася.

- Мені ще ніколи в житті не було так стидно! – сказала брюнетка, прикладаючи руки до своїх палаючих щічок.

- Облиш! Все ж класно!

- Класно, головне тепер Розі сказати.

- Вона також буде рада. І за тебе, і за дядька! А, - згадала я, - я хотіла, щоб ти мене полікувала, але бачу ти зараз не в тому стані, - я знов посміхнулася. – Давай, іди на заняття, потім поговоримо!

Дівчина посміхнулася до мене і пішла, а я вже не встигала йти до цілительки, тому знов пішла на поле академії.

Тут я була вперше, тому мені вперше відкрився такий чарівний краєвид з цього поля на столицю!

- Студенти! – пролунав за моєю спиною глибокий власницький голос.

Я розвернулася і захотіла провалитися на місці! Переді мною стояв той самий демон, якого я колись зустріла в лісі і якого я дуже мило і завуальовано послала! А друга зустріч була не краща за першу, хоча після неї він подарував мені рукавичку, за що потрібно подякувати. Ті історії, що мені розповідали про цього професора і від яких серце в п’ятки тікало, аж ніяк не в’яжуться із тим хлопцем, що я зустріла в лісі.

Він дивився на мене важким поглядом, але мене не проведеш! В його зелених із червоними переливами очах бігали смішинки. Смішно йому, бачте! Ну нічого! Голову догори, погляд надмінний! Сам винен: виглядає як хлопець і думає, що всі мають здогадуватися, що він професор. На лобі собі нехай напише це! А історії… То таке, ми з цілителькою вже ледь не кращими подругами стали, не пропаду.

Стала біля інших студентів, жаль, тут немає ніяких знайомих.

- Для тих, хто ще не знає, мене звати Маверік Яксая, викладач бойової магії! Станьте всі по парах і починайте сьогодні без мене. А ви, Елевтерія, - він хижо посміхнувся до мене, - будете зі мною!

Я тільки важко ковтнула і кивнула йому. Ну, не вб’є ж він мене? О, ні, ні, ні! Не вб’є! Будь ласка, магія Думки, навіть не думай про таке!

Маверік з зацікавленням споглядав за змінами на моєму обличчі:

- Щось не так, Елевтерія?

І вперше, напевне за все своє життя, я захотіла сказати правду незнайомій людині. Аж дивно зі себе… Це все його демонські очі, точно!

- Магія Думки… - тихо відповіла йому.

- Ов, то ви у нас на всіх фронтах особлива! – він посміхнувся, а я вже пожаліла, що щось йому сказала. – У навчальному магічному двобої вбити вас не зможуть, а от покалічити – запросто. Можете використовувати абсолютно всі види магії, які у вас є будь-якої сили, за межі поля вона не вийде. А тепер, продемонструйте, будь ласка, Елевтерія, що ви ще можете.

І мені так хотілося в той момент його стукнути головою об стінку, що стриматися було дуже важко! Тому я і не стримувалася, і створила земляний валун, який кинула йому на голову. А що? Сам просив показати! Маверік, здається, був до такого не готовий, що підтверджувало те, що він не ухилився від валуна. Але на мій жаль, з-під землі він вибрався цілий та неушкоджений, тільки легко пом’ятий.

- Ви мене здивували, - признався він. – Стільки студентів пройшло, я думав, що мене вже нічим не здивуєш… І це все, що ви можете? – різко поміняв він тему. – Давайте, Елевтерія, я знаю, що ви хочете ще! – і він дуже мило посміхнувся з такими прекрасними ямочками на щоках, що хотілося його просто прибити, або... ні, прибити буде в самий раз!

Я випустила потоки повітря. І якщо я зазвичай стримую магію, то тут повністю її відпустила. Магія Повітря вдарилася об щит Маверіка, проте насувала на нього невпинним потоком. Через кілька секунд я побачила магічні потоки. Щит щільно обплітав професора, але декілька пробоїн вже було, от туди я і направила магію, не задумуючись про наслідки. Повітря проникло під щит і завирувало там, створюючи ураган. Професор не встояв і повалився на землю. Я зразу ж зупинила магію і побігла до нього. Я справді злякалася за нього, особливо, коли побачила кров, яка стікала по обличчі.

- Боже, професоре, з вами все добре? – я відірвала від футболки кусок тканини і, змочивши її магією, витерла кров. – Вибачте, я не хотіла.

- Нагадай мені ніколи тебе не злити, - він посміхнувся і сів на землю. – Як ти знайшла проріз у щиті?

- Ну я… - я завагалася говорити про це чи ні. – Я бачу магічні потоки.

- Дівчина-загадка, - професор задумливо оглянув мене. – Я люблю загадки. – Слова пролунали дуже двозначно, тому я вирішила від гріха подалі стати.

- Продовжимо?

- Так, але зараз будеш вчитися створювати щит.

Злякався! І ця думка мене гріла до кінця заняття, бо щитом я похизуватися так і не змогла.

Ввечері, як і домовлялися, ми зустрілися в ректора. Але компанія зібралася поістині славна! Я, ректор і некромант – тут без питань. Роза і Олівія визвалися також піти зі мною. Також сюди прийшла Єва, яка сказала, що вона згоряє від цікавості про мою магію. І Амадей. Ми з Кольтеусом переглянулися: