Розділ 6.

- Коли ти пройдеш ініціацію? – діставав мене демон при кожній можливості, а найчастіше – коли я годувала Хотару магією, сьогоднішня ніч не відрізнялася.

- Цьому не бути, демон! – як завжди відповіла я. – Не хочу я з тобою зв’язуватися! Коли ти вже від мене відстанеш?

Із медитуванням у мене не було ніякого прогресу, через що Отерес Франксіс дуже сильно нервувався, але моя магія почала краще мене слухатися. Можливо, тому що я майже кожен день створюю міні-урагани? А ще я почала бачити магічні потоки довше, навіть після того, як кліпну! У ці моменти демон хоч на трохи замовкав і розслаблявся. І сон… цей сон почав мені снитися ледь не через день, не даючи мені спокою. І тоді я йшла знов у ліс стріляти, але вже без демона. А одного ранку я побачила у себе на ліжку невеличку сіру коробочку. Відкривши її, я дуже сильно здивувалася. У ній лежала чорна шкіряна рукавичка із двома пальцями для стрільби із лука. Одягнувши її, я ахнула. Вона сиділа на мені як друга шкіра, не сковуючи пальці в рухах. І я знала, кому за це дякувати.

- Ви чули новини? – влетіла на наступний вечір в кімнату розгублена Роза.

Ми з Лів заперечно похитали головами.

- Професора Франксіса знайшли мертвим у себе в спальні! – ми переглянулися із цілителькою і зацікавлено повернули голови до Рози. – Дядя сказав, що він був повністю без магії і без крові!

- У вас є вампіри? – через декілька хвилин роздумів порушила я мовчанку.

- Хто? – переглянулися між собою дівчата.

- Значить нема… - проте їхні зацікавлені погляди змусили мене говорити далі. – У моєму світі вампіри – це люди, які п’ють кров.

- Справа не тільки в крові, - почала Роза, - у нього не просто магічний резерв був пустий, його магію забрали.

- Це важко зробити? – запитала я.

- Тут два варіанти, - задумалася блондинка, - якщо вони просто забрали у професора магію – то мали використати зілля, але його майже нереально правильно приготувати, та й інгредієнти деякі просто не існують вже. Хоча і ритуал один є, але він вже дуже давно втрачений. А якщо його силу хтось забрав собі – то там проводиться ритуал на крові і жертвоприношення.

Я після її слів подивилася на дівчину іншими очима. Ми з Лів завжди сиділи над підручниками, вчили і зубрили все, а Роза бігала з побачення на побачення і їсти готувала.

- Що? – блондинка засміялася, дивлячись на мене. – У мене в замку була бібліотека, в яку батько заборонив заходити. Ясна справа, що я там перечитала все, що тільки можна, а король лише посміювався з мене. Це із теперішнім досвідом я можу сказати, що батько вмів прививати любов до читання своїми екстравагантними методами. Зате тепер я маю можливість розслабитися.

Ми з Олівією засміялися.

Наступного дня на занятті медитації ми вичікуючи дивилися на двері. Все-таки цікаво. В кімнату влетіла Єва Драгана із великою посмішкою на обличчі. Її темна накидка розвівалася від бігу, а волосся стрибало, постійно попадаючи в очі, від чого вона його смішно здувала.

- Всім привіт! – вона була настільки простою, що мені важко вкладалося в голові, що ця тендітна дівчина є драконом, найближчим радником короля і професором, яка колись зупинила війну! – На жаль, через трагічну загибель професора медитації я буду проводити її, поки ректор не знайде підходящу кандидатуру, - її посмішку замінив сум, але за мить це розвіялося. – А тепер, сідайте, будь ласка, і приступайте до медитації. Елевтерія, - вона підійшла до мене і сіла поруч, - будемо входити в транс?

- Вже місяць пройшов, а у мене нічого не вийшло, - я похитала головою.

- Ти просто не про те думаєш! – посміхнулася вона до мене.

- Так я взагалі не думаю!

- От, а думати треба! – вона підняла палець догори, наголошуючи на цьому. – У тебе є якийсь дуже прекрасний спогад? Такий, що від нього, навіть посеред немагічної пустелі, звідки неможливо вибратися, посмішка сама по собі з’являється на обличчі!

Я подивилася на неї здивовано і задумалася… Що в мене може викликати посмішку? Момент, коли я вперше скористалася магією? Ні, він не підійде. Можливо, той день, коли мене посвятили у старшу відьму?

Ох, в той день я стала дуже рано! Передчуття чогось неземного віддавало в животі приємними «метеликами». Весь день у будинку головної відьми Ковену було дуже багато народу. Всі готувались до ритуалу посвяти. У час, коли день межував із ніччю і небо налилося червоно-оранжевим світлом, яке м’яко освічувало землю, безліч відьом і відьмаків зібралися на Святій Горі. Я із Селіною стояли в центрі кола. Вона тримала мене за руки і заглядала в очі, заспокоюючи мій мандраж своєю доброю посмішкою. Тоді від кожної відьми і відьмака почали відходити тоненькі ниточки магії. Це єдиний раз на Землі, коли я на власні очі побачила, що магія видима і це мене настільки заворожило, що я крутила головою у всі сторони, намагаючись не пропустити ні однієї ниточки. Ці нитки входили в Селіну і, змішуючись із її магією, через руки потрапляли в мене ледь відчутним теплом і поколюванням рук. Це тривало всього лише кілька десятків секунд, але це відчуття, це щастя, що я тоді пережила, те з’єднання із кожним магом Ковену я не забуду ніколи!

- Здається, ти знайшла те, що потрібно! – мене вивів із спогадів спокійний голос Єви, яка посміхалася, а у мене на обличчі розквітала така ж посмішка. – А тепер це й же спогад старайся прокручувати, але максимально розслаб тіло.

- А якщо я якимось чудом все-таки ввійду в транс, як мені вийти з нього? – запитала я.

- Просто. Тобі потрібно просто захотіти цього.

Як тут все просто. Так, розслабити тіло, спогад... Я не знаю, скільки часу я так сиділа, але в якийсь момент просто… заснула.

Я відчула, як мене хтось легенько тормосить за плече, і відкрила очі.

- Свята Аміра, - сміялася наді мною Єва, - я ніколи не бачила, щоб входячи в транс, засинали. – В кабінеті залишилися лише Лів і Ділан, які також відкрито з мене сміялися.

А я що? Я спати захотіла! Що і повідомила їм.