Розділ 3.

В перший день навчання дівчата відвели у мою аудиторію і сказали, що зайдуть зразу після заняття по мене. Зараз у мене було заняття по магії Повітря. Я прочинила двері і зайшла в кабінет, подібний до нашого лекційного амфітеатру. Близько двадцяти студентів були тут і всі повернули до мене голови. Стало некомфортно під їхніми поглядами, і я поспішила зайняти місце в кінці. Десь через хвилину в кабінет зайшов професор Дарін Дінел, якого я побачила, коли перемістилася сюди.

- Доброго дня, студенти! Студентка Лаяна, - він перевів погляд на мене і інші наслідували його прикладу, - дуже радий, що буду вас навчати! Якщо можна, я хотів би подивитися, яка у вас сила Повітря. Підійдіть до мене.

Я встала і пішла до професора на прямих ногах. Не люблю бути новенькою в колективі!

- Отже, щоб викликати магію… - почав він, та я тихо його перебила.

- Я знаю.

- Що ж, - він здивовано глянув на мене. – Тоді продемонструйте, будь ласка, свою силу.

- Ректор просив її не використовувати, поки не навчуся контролювати, - знову тихо відповіла йому, але оскільки в кабінеті була повна тишина, мене почули всі.

- Ой, облиште. Нічого страшного не станеться, - але побачивши мій скептичний погляд, добавив. – Ну, давайте я щит виставлю, якщо вас це заспокоїться, - він зробив пас рукою, і я побачила, як з його пальців вирвався холодний синій потік, який обволік кожного студента. – Давайте, Елевтерія!

Я стенула плечима і випустила магію, намагаючись підняти вазон на вікні. Але як і минулого разу (хоча тепер я використала набагато менше сили), разом із горщиком піднялося все, що було біля вікна і невеликим смерчем розкидало у всі боки. Студенти закричали, але благо, щит захистив їх від фізичних травм.

- Елевтерія! – почула за собою голос професора.

- А що я? Я вас попереджала, - спокійно йому відповіла, бо не відчувала за собою провини.

- Та ні, ні, - він потер пальцями очі. – Це моя провина, вертайтесь на місце.

Під перелякані і осудливі погляди я сіла на своє місце. Дарін замів весь гармидер на одну купу в кутку кабінету та розпочав свою лекцію.

Заняття проходило цікаво: лекція межувалася із практикою. У інших студентів майже не виходило використати силу. Тобто, вона була, я бачила, як потоки магії виходять із їхніх пальців, але за пару секунд розвіюються, не доходячи до цілі. Мені професор сказав не користуватися поки що магією, а медитувати у вільний час.

Дівчата зайшли за мною, як і домовилися.

- Як пройшло перше заняття? – запитала Лів.

- Добре, але здається мої одногрупники будуть боятися мене, - і я розповіла їм, що трапилося.

- Отже, - відсміявшись, сказала Роза, - ти вже розгромила два кабінети. А в тебе попереду ще декілька занять, тому не факт, що на сьогодні на цьому все.

Ми знов почали сміятися, як Лів різко зупинилася.

- Що сталося? – запитала Роза.

- Там…

Ми перевели погляд туди, де вона показувала. На підвіконнику сиділо двоє хлопців, одного з яких прикрашав величезний синяк на пів обличчя. Роза почала сміятися:

- Оце Кайл постарався!

- То це Остер? – запитала я, а Олівія кивнула. – Ти мене вибач, але із твоєю зовнішністю ти можеш вибрати когось…

- Хто буде на мужика похожий, а не на ніжну фалісу, - так і не переставши сміятися, сказала Роза.

- Ну, якось так, - добавила я і глянула на Лів. – Хоча я і не знаю, що таке фаліса…

- Після того, що він мені вчора наговорив, я взагалі дивуюся, як він міг мені сподобатися, - також посміхнулася Лів.

- Фаліса – дуже гарна квіточка, як від необережного дотику до її листочків – закривається, - пояснила мені блондинка.

Ми пішли далі, минаючи хлопців. Остер кинув один погляд на нас, але нічого не сказав, тільки ображено відвернувся, а ми знову зайшлися сміхом.

Я швидко переодягнулася на бойове заняття із страхом всієї академії – Агроном Ніскарунамом. Принаймні так сказали дівчата, але попередили, що буде ще гірше, коли я зустрінуся на бойовій магії із професором Яксаєм. Як вони сказали – він зло в чистому вигляді. Не щадить нікого. Він на кожному занятті створює новий тандем і вони б’ються, поки один не впаде безсило. При чому він перевіряє, чи не махлюють студенти. І я злякалася того часу, коли у мене в розкладі появиться бойова магія. Бо потім, впродовж довгого часу я чула історії, пов’язані із професором Яксаєм ще страшніші і страшніші.

Я вийшла на велике рівне поле між академією та лісом. Вітер легенько роздував волосся, колихав листя і траву. Сонце (це ж треба, таке як у нас) доходило до зеніту і легенько гріло шкіру. От цікаво, де саме у всесвіті знаходиться Архонія? Чи вона в паралельному всесвіті? Треба буде колись цим поцікавитися.

На поляні стояло двоє дівчат і вони були… великі! Дві високі, накачані дівчини, вони були вищі навіть за деяких хлопців. Темне волосся обох зібране у високий хвостик. В однієї із дівчат м’які риси обличчя і сині очі в обрамленні густих вій (я теж такі хочу!). Інша дівчина мала зелені очі, в яких були сховані бісики і навколо очей дрібненька павутинка морщинок, з чого я зробила висновок, що вона часто сміється. Також було близько десяти хлопців різної статури, які зацікавлено мене розглядали. Ну так, я точно не дотягую зовнішністю на атлетичну дівчину, але вони ще здивуються! Я спорт із дитинства обожнюю. А відьми вирішили не обмежувати мене лише магічним навчанням і з кожною зміною обстановки, змінювали і вид спорту.

- Привіт! – до мене підійшла дівчина, яку я відзначила як веселу. – Мене Валеріана звати, або просто Ріа.

- Привіт! Я – Еля!

- А це – Тейм, - вона вказала на іншу дівчину, яка кивнула мені. – А чому ти тиждень не приходила на заняття? – зацікавлено запитала Ріа, а хлопці стояли збоку і слухали нас.

- Я… - от не хотілося зразу правду розповідати, але все одно ж взнають і потім можуть образитися. – Я з іншого світу і лише декілька днів назад попала сюди.