Розділ 2.

- Були істерики, погрози, страх і злість, але щоб таке… Вперше! – сказав чоловік з коротким сивим волоссям і такою ж довгою бородою.

Другий чоловік - високий, аристократичні риси обличчя і незвичні для темно-каштанового волосся світло-голубі очі – уважно оглядав мене. З-під нещільно закутаної чорної мантії виглядали темно-коричневі штани, тканина яких була підозріло подібна до наших джинсів, червона сорочка і тонкий чорний шарф або щось подібне, який закривав шию. У першого чоловіка шия також була щільно закрита.

- Ви поранені?! – нарешті пролунав глибокий і сильний голос чорноволосого. – Професор Дінел, я занесу її в цілительське крило.

- Але!.. – пробував щось сказати професор, проте інший його перебив.

- Потім з нею поговорите!

Професор кивнув і вийшов із кімнати, а інший чоловік підійшов до мене і підняв на руки так легко, мов я нічого не важила. Він вийшов у великий кам’яний коридор, який заливало яскравим світлом із великих вікон. Під такою ж кам’яною стелею літали невеликі круглі кристали. Підлога ж була дерев’яна і глушила кроки того, хто ніс мене на руках.

Ще не встигла попасти в інший світ, як мене вже на руках носять. Мені подобається!

- Дозвольте взнати, як вас звати? – порушила я мовчанку, коли вже не було більше нічого цікавого розглядати, бо людей в коридорах взагалі не було.

- О, пробачте! – він аж стрепенувся. – Я Ксеніл Монтей, ректор Відкритої Академії Магії. А ви Елевтерія Лаяна, так?

- Еля! – аж вигукнула я. – Ой, вибачте, будь ласка! – зразу залилася червоною краскою, мене тут сам ректор на руках носить, а я кричу на всю академію.

- Вам так не до вподоби ваше імя? – запитально вигнув він брову і подивився мені прямо в очі, не збиваючись із кроку.

- Подобається, просто Еля краще.

Нарешті, через хвилин десять нашої ходи по пустих коридорах (дивно, ніхто навіть не прогулює), Монтей відкрив важкі, як на мене, двері. Ми зайшли у простору світлу кімнату із декількома дверима. За невеликим столом сиділа висока жінка із приємним виразом обличчя і щось заповнювала.

- Професор Аленга, тут у новенької травма, можете глянути?

- Звичайно, ректоре Монтей! – жінка заметушилася. – Ходіть за мною!

Вона відкрила нам одні із дверей. Звичайна земна палата, світла і чиста, ліжко, стіл і крісло збоку. Мінімалізм. Ксеніл положив мене на біле ліжко, яке зразу ж стало брудним і в крові.

- Я почекаю за дверима, - звернувся він до Аленги, але уважно дивився на мене.

- Де ж ти так поранилася, дівчинко? – запитала вона, коли Монтей закрив двері.

- У своєму світі. В мене вистрілили і в рані залишилася металева куля. Магія зможе її витягнути?

- Магія може все! Як тебе звати? – Аленга розірвала мої штани і провела рукою над раною.

- Еля, - я заворожено дивилася, як із її пальців виходили світлі ниточки магії і входили в рану на нозі. Наша земна магія була невидима.

- Я – Алісія Аленга, цілителька академії. Надіюся, тобі тут сподобається! – вона мило посміхнулася до мене.

- Дякую!

- Полежи ще трохи, я принесу тобі настоянку, бо у тебе фізичне виснаження.

Цілителька вийшла, а в кімнату зайшов ректор.

- Отже, ви нічого не хочете мені розповісти, пані Лаяна? – він сів у крісло біля ліжка.

- А ви? – відповіла йому запитанням на запитання. Довіряти першій зустрічній людині я не можу, життя навчило: спочатку перевіряй, а потім – довіряй.

- Що ж, - він хмикнув, - у нас вже декілька років діє проект, через який у наш світ попадають маги з немагічних світів.

- От тут я посперечаюся, - перебила я його. – Мій світ є техно-магічним, - він здивовано глянув на мене. – У нас є магія, є магічні істоти, правда, це все сховано від звичайних людей, які не володіють даром. Можливо магія і не є настільки сильною, як в магічних світах, але вона все ж є.

- І у вас, я так розумію, була магія? – він зацікавлено розглядав мене.

- Звичайно. Вода, вогонь, повітря і земля. Також дар до зіллєваріння, чи як ви його тут називаєте, і добре розвинута інтуїція. Хоча,  у всіх відьом так є.

- Відьом?

- Ну так, у нашому світі ми називаємося відьмами.

- А які ще магічні істоти або люди у вас є?

- Це довго розповідати, насправді. Але мій світ наповнений магією, хоча відколи прийшла технічна епоха, її стало менше в природі, але нам вистачає.

В кімнату зайшла Алісія і дала мені баночку, з якої страшно смерділо. Закривши ніс, я спустошила її, а Монтей зразу ж дав мені води.

- Молодець! – похвалила мене цілителька. – Полежи ще з пів годинки і можеш бути вільною.

- Дякую!

- А хто тебе поранив? – запитав Ксеніл, коли Аленга вийшла.

- У нас є інквізитори, так звані мисливці на відьом, і не тільки на них. Вони мене вже чотири роки переслідують і сьогодні загнали в глухий кут, тому ви мене врятували.

- Це не ми, це був артефакт, якого ніхто не налаштовує. Він просто сповіщає про те, коли буде телепортація тієї чи іншої людини. І завжди сюди попадали люди, які жили в немагічному світі.

- Тобто, із Землі людей не було?

- Ні. І знаєте, мені дивно, що на Землі є магія.

- Чому?

- У нас є відділ, який займається експедиціями в інші світи. Вони також були на Землі, але ніколи не бачили там магії.

- Можливо, вона відрізняється від вашої?

- Можливо… - задумливо відповів він. – Що ж, тепер ви будете навчатися у нас. Завтра пройдете ініціацію, яка покаже вашу магію. Але я і так бачу, - він уважно оглядав мою шию.

- Що? – не зрозуміла я.

- В Архонії, це наш материк, сила відображається у вигляді татуювання на шиї. В кімнаті подивитися, - клас, давно хотіла собі зробити тату. - У вас досить багато сил. Як ви вже сказали: вода, вогонь, повітря, земля, зіллєваріння (у нас воно так само називається), ілюзія, магія Розуму, Захисника і магія Смерті.

- Магія Смерті? Це що?