8 Офісний переполох

Наступного ранку Ліда солодко спала у своєму ліжку, закутавшись в тепленьку ковдру, і навіть не підозрювала, що в ту мить відбувалось в офісі "Астра груп".

Під прискіпливим поглядом зелених очей, до найбільшої конференц-зали компанії заходили жінки з усіх відділів. Від секретарки до керівників, всі слухняно й трохи з острахом переступали поріг, кидаючи короткі зацікавлені погляди на чоловіка, що сидів за столом.

Чорнявий, зеленоокий й до біса гарний, він спирався руками на стіл, уважно вдивляючись в кожну з них, та намагаючись зрозуміти хто саме йому потрібен.

Дехто з жінок звісно здогадувався, хто саме сидить перед ними, але причини таких ранніх та ще й термінових зборів ніхто не знав. Тим паче, що на вчорашньому святі вони так і не дочекались його виступу та знайомства.

– Доброго ранку, – привітався чоловік, встаючи з-за столу, коли остання пара підборів переступила поріг й зайняла своє місце. – Вибачте, що відриваю вас від важливих справ, та я спробую викласти все коротко. Мене звуть Руслан Леонідович і я новий генеральний директор компанії. В майбутньому ми обов'язково влаштуємо збори щодо робочих моментів, але зараз у мене є до вас лише одне питання і я очікую отримати на нього чесну відповідь, – повільно та поважно, він підійшов до дверей і одним рухом зачинив їх, наче попереджаючи ймовірну втечу.

Залою розійшовся схвильований жіночий шепіт, та лише Руслан знав, якої витримки йому коштували ці збори та з яким трудом він змушував себе говорити повільно й чітко, не піддаючись емоціям.

Та що там, він ледь стримував себе, щоб не зірватись й не почати шукати зухвале дівчисько на вулицях міста. Якби вона і сьогодні була відьмою, то можливо він би так і вчинив, бо знайти відьму у відвертій сукні значно легше ніж дівчину, про яку він нічого не знає і поки що смутно уявляє, як вона виглядає у звичайному житті. Але ж Гелловін пройшов, а це значить що Клара не з'явиться аж до наступного року, тому треба зробити все можливе, щоб знайти Лідію як можна скоріше.

Крім того, що дівчину, яка вкрала його серце, звуть Лідія і що вона заміняла сестру на святі, він більше нічого про неї не знав. 

Він і сам не кращий, адже навіть своє справжнє ім'я не назвав, вигадавши Тараса програміста, бо злякався, що дізнавшись хто він такий, вона заблимає п'ятами скоріше, ніж він встигне їй щось пояснити. 

– Я знаю, що одна з вас не була присутня вчора на вечірці, – чоловік навмисно зробив паузу, в спробі виявити порушницю після його заяви, але на обличчі жодної з жінок він не побачив ані страху, ані розкаяння. Лише здивування та цікавість.

Здається, що виявити порушницю буде важче ніж він думав.

– Я вас в цьому не звинувачую, вечірка дійсно була трохи нудною, – легка посмішка торкнулась його обличчя, у відповідь на яку жінки трохи пожвавішали. – Але, те, що замість вас була присутня інша людина, використавши персональну перепустку, є серйозним порушенням системи безпеки компанії. Охорона може передивитись відео з камер спостереження, щоб виявити порушника, але це звісно займе деякий час. Я ж пропоную одразу зізнатись і отримати пом'якшувальні умови покарання.

Після такої заяви в залі стало голосніше, жінки обертались по сторонах, перешіптувались та обурювались ситуації, що склалась.

– Мій внутрішній номер 610, а кабінет знаходиться на цьому ж поверсі, по сусідству з конференц-залом, – кивнув на одну зі стін Руслан. – У вас є тридцять хвилин на роздуми і я сподіваюсь на вашу відповідальність. Більше я вас не затримую, – потягнув за ручку, відчиняючи важкі скляні двері й тим самим пропонуючи жінкам покинути приміщення.

Руслан проводжав поглядом кожну з сімнадцяти жінок очікуючи, що одна з них зупиниться перед ним, та зізнається у порушенні, або ж що хтось залишиться, коли всі інші вийдуть, але нічого такого не сталося. Коли остання брюнетка пройшла повз, зала стала порожньою, а йому залишалось лише чекати.

Тридцять хвилин. Час пішов.

Тихий стукіт у двері і ось Руслан вже відчиняє їх, зустрічаючись з такими знайомим очима, дивуючись, як не помітив їх на зборах? Як пропустив? Тоді б не довелось мучитись стільки часу в очікуванні.

Дівчина, що стояла навпроти нього не була схожа на Лідію і лише очі видавали родинний зв’язок дівчат.

– Добрий день, – тихенько пролепетала гостя. – Я запізнилась і не встигла на збори, але дівчата сказали …

– Проходьте, – відійшов в бік Руслан, пропускаючи дівчину до кабінету і вказуючи на місце перед столом.

Ледь стримуючись, щоб не потрясти її за плечі одразу вимагаючи пояснень, він прослідував за нею.

Його цікавила лише Лідія, а тому він навіть уваги не звернув на слова дівчини про запізнення й на те, як тремтіли її руки. А через те, що він бачив її вперше, то і не міг знати, що Марія ніколи не запізнюється і ніколи не приходить на роботу не нафарбована. Але сьогодні вона виглядала не найкращим чином. 

Все через те, що вночі проявилась її друга сутність. І це білка, трясця її матері. І з'явилась вона зовсім невчасно. І її перші слова дівчина запам'ятає на все життя. Та якби ж тільки вона. Здається, вона й досі бачить перед очима перелякане обличчя Масіка, коли той у всій оголеній красі представ перед дружиною, а білка як закричить:

– Ого, які горішки!

Марія з переляку рота руками затулила, а Масік навіть не прикрившись, як чкурнув до вбиральні та так до ранку і не виходив звідти. І навіть слова дружини, що білка та мала на увазі шоколад з фундуком, який лежав на столі, а зовсім не його чолове приладдя, не змогли переконати його вийти. Так і сиділа Маша всю ніч під дверима вбиральні. До півночі пила шампусік на пару з білкою, а після, так і заснула на підлозі, закутавшись у ковдру. Не так вона собі уявляла романтичну ніч з чоловіком, а те що і на роботі на неї чекав неприємний сюрприз, розхитало нерви дівчини не на жарт. 

– Дівчата сказали, що Ви шукали того, хто не прийшов на вечірку, – знову почала гомоніти дівчина, тільки но він сів перед нею. – Я хотіла прийти, чесне слово хотіла, але Сашка так хотів поїхати до бабусі, а там друзі і солодощі, а Ви ж знаєте які вони ласунчики, хлібом не корми – дай цукерку. А Ліда… то вона ні в чому не винна, це я її вмовила, вона ж моя сестра і не змогла відмовити, а я ж лише хотіла провести час …