2 Світ навиворіт

Ліда

Прикладаю перепустку до блоку. Пік.

Позаду на п'яти мені вже наступають привид та вампір. Пік. Пік. 

Залишаю накидку в гардеробній і з потоком людей опиняюсь в залі, прикрашеному штучним павутинням, гарбузами та чомусь стогами сіна.

Озираючись навкруги, розумію, що зовсім не помилилась. Все настільки вилизано, від оформлення, блідої на вигляд їжі до нудних костюмів, що відьмі всередині мене аж дурно.

Так-так, вам не почулося, всередині мене живе відьма. Ну як живе, просто є моєю другою сутністю, яка проявляється раз на рік і лише на Гелловін.  І хоча сьогодні її законний день, вона не претендує на домінування, як більшість їй подібних, хоча має на це повне право. 

Після першого разу, коли я ще мало що знала про співіснування з такою парою, я відключилась, надавши їй повну свободу. І що? Прокинулась я посеред ночі в будинку якогось мага в червоних труселях. А знаєте, як я дізналась, що він був магом? Його труси зі мною розмовляли! Червоні сімейки з рожевими зефірками! 

Господи, стресу я тоді хапанула не мало, хрестилась всю дорогу додому, а потім ще деякий час намагалась розговорити свій пуховик та шапку. Так, суто для перевірки чи бувало не з’їхав мій чердак.  

Наступні вилазки відьми вже були узгоджені зі мною, а тому тікати мені більше не доводилось. 

Ось так ми і жили останні роки, притрушена Клара і більш скромніша (але не на багато) я. 

Думаю, ви вже зрозуміли, що я не одна така особлива, ця участь не оминає нікого. Хтось раніше знайомиться зі своїм співмешканцем, а хтось пізніше, але кожного року я щиро радію, що саме відьма зайняла місце моєї другої половинки, бо як не крути, а співіснувати з майже людиною комфортніше ніж зі скунсом наприклад. 

Частіше, сутності представлені у подобі звірів від хом'яка до бика, а то і когось більшого, але й досі достеменно ніхто не знає за яким принципом вони обирають собі людину.

До одних підселяється споріднена душа, до когось іншого – повна протилежність або ж альтер его зі своїми потаємними бажаннями. Одні спокійно співіснують в гармонії один з одним, другі борються за домінування, треті змушені йти на крайні міри, щоб не жахатись наслідків на наступний день.

Чула, що бували такі випадки, коли сутності виходили з під контролю, тому деякі люди, боячись наслідків, в цей день десь зачиняються, або ж приковують себе до батарей та подібних конструкцій.

І знову ж дякую Кларі за її появу. Як уявлю, що раз на рік могла іржати як коняка, аж трусити починає.  

От моя сестра Машка ще й досі бігає непосвячена, бо її друга сутність ще не проявилась. Якби у мене запитали, ким може виявитись моя сестра, то я б зробила ставку на білку-тривожницю або хом'яка-суєтолога.

Да пробачать мене мовні інспектори за мій суржик, хранителем якого я й досі є. Одно разу я жартома сказала сестрі “Метушливий ти хом'як”, а племіннику почулося “Ми тушили хом'яка” то він ще тиждень обурювався нашим “звірствам”. Тому зараз я обережніше підбираю слова в присутності малого, хоча і звучать вони відверто дурнувато. Чого тільки вартує “суєтолог”.

Тож поки Машка вільною пташкою проводить цей день зі своїм Масіком ми з моєю відьмочкою віддуваємось за неї на цьому прісному святі, хоча я й обіцяла Кларі шалену вечірку в пабі в компанії лісоруба. Навіть сукню та капелюх нові купила, якраз в її стилі. А тепер ми такі гарні та сексуальні, потягуємо кисле на смак, але дорогуще, судячи з етикетки, шампанське і спостерігаємо за спробою офісних імфузорій повеселитись під прискіпливими поглядами керівництва.

З впевненістю можу сказати, що якби ця вечірка не була влаштована керівництвом, то замість неймовірної кількості вампірів та героїв фільмів цю залу заполонили б сексуальні медсестри, відьми та купідони з оголеними торсами. Навіть на відстані видно, як їм незручно у власних костюмах і як погляди бігають по залу, в пошуках знайомих облич, щоб прибитись до знайомої зграї.

– Навіть не думай, – промовляють мої губи в манері Клари і тільки після цього я помічаю Супермена, що знітившись відводить погляд та розвертається в інший бік.

– Не сподобався? – шепочу.

– Ти що жартуєш? Ні харизми, ні пресу, – розчаровано цокає язиком Клара.

Як чудово, що сьогодні можна розмовляти із собою і ніхто на це навіть уваги не звертає. 

Я не знаю чи нормально те, що ми не блокуємо одна одну в цей день (перший раз не рахується), а діємо спільно та розмовляємо одна з одною, хоча з боку це і виглядає наче я теревеню сама із собою.

Ми навіть вигадали свою безмовну систему сповіщення. І на сьогодні наш умовний сигнал це капелюх. Якщо він на мені, Клара може робити що хоче, але коли я його знімаю, це слугує їй знаком, що мені потрібна хвилинка для себе без будь-яких зауважень з її боку.

Підходжу ближче до бару, навіть не намагаючись звести разом кінці розрізу на сукні, що при ходьбі оголює ногу до стегна, тим самим привертаючи непотрібну мені увагу Шерлока Холмса.

Я ж казала, що збиралась на іншу вечірку, тому і нема чого тепер витріщатись. А тим паче на моє декольте. Підтягую ліф в гору, а у детектива, аж люлька з рота випала. 

І можливо іншим разом я б з цього посміялась, але не зараз. Щось мене починає напружувати в цій вечірці і це зовсім не необхідність на ній стирчати. 

Дивний холодок пробігає по спині, коли поруч звучить сміх дівчини, і все б нічого, але це сміх гієни, а сама вона сміється з жарту доволі гладкого чоловіка, який рохкає між словами. Звичайна справа, коли сутність домінує над хранителем, але ж не всі одночасно та ще й в одному приміщенні.

– Ти нічого дивного не помічаєш? – шепочу до Клари, озираючись навсібіч.

– Тссс, – шикає на мене, а поруч несподівано, опиняється трохи потріпаний часом та важкою долею, судячи з костюма, чорний кіт. А якщо бути точнішою – хлопець. Дуже привабливий хлопець.

Впевнена, що навіть Клара не сперечатиметься зі мною стосовно його харизми. І вона таки мовчала. Вперше вона мовчала.