1 Нічого не передвіщало біди

Ліда

– Лідочка, ну будь ласка, – канючила  Машка поки я одягалась. 

– Ні! – відповіла твердо.

Не впевнена, що втримаю оборону, але намагатимусь до останнього.

– Ну, Лідусічка, – продовжувала, поки ми спускались на перший поверх, де знаходиться моя кав'ярня.

– Я сказала Ні!

Хвалю себе за стійкість і продовжую свій шлях сходами.

– Ти моя найлюбіша сестричка.

Так. Стоп! Що?

– Май совість, Маш, я твоя єдина сестра! – обурююсь, обертаючись до цієї нахаби, яка ніяк не здається і все ще має надію вмовити мене на цю авантюру.

– Тим паче. Якби у мене було з десяток сестер, я б попросила когось іншого, а саме зараз ти моя єдина надія.

– Ага, навіть з тих десяти, ти б все одно діставала мене.

– Це означає згоду? – наче за соломинку, хапається за мою посмішку.

– Це означає, що я подумаю.

– Ну яке ще подумаю, Лідок? Санька так чекав на цей день, щоб поїхати до батьків та бігати по хатах збираючи солодощі. Я не можу його так підвести. 

– Ти за мого племінника переживаєш чи за свій костюм покоївки, який пилком припадає у шафі?

– За все одразу – сміється, – ось бачиш яка я в тебе багатозадачна, думаю про все й одразу. Ти ж знаєш, як я планувала ці вихідні, – дивиться на мене з благанням в очах. – Санька у батьків, ми з Масіком в люксі, – лукаво усміхається, – спочатку я одягну свій костюм і завітаю до нього з обслуговуванням номері…

– Я не хочу цього чути, – обриваю сестру, затуляючи вуха руками. – Ти моя молодша сестра, я тобі памперси лише нещодавно міняла, так що не травмуй мою ніжну психіку своїми фантазіями.

– Ехх, фантазії, фантазії, – важко зітхає, – знаєш як важко знайти час лише для двох, коли твій племінник постійно лізе до нас в ліжко посеред ночі? – каже з докором, наче це я змусила її одружуватись у вісімнадцять.

Знала б я, що того дня коли я потягла її з собою на танці вона зустріне кохання всього життя в особі мого одногрупника, то залишила б її тоді вдома. 

Виходжу на вулицю й кидаю погляд через дорогу, помічаючи того самого Масіка, що очікує Машку біля автівки, в якості моральної підтримки, і розумію, що все одно б взяла її тоді із собою, бо такої закоханої парочки я у своєму житті ще не зустрічала. Моєму племіннику вже чотири, а вони все такі ж закохані. А може навіть і більше.

– Якби ж ти раніше сказала, – відчиняю двері кав'ярні і ми опиняємось в моєму царстві кави та солодких мрій.

– Я і сама не знала, що будуть такі умови. Думала, заскочу на хвилинку, відзначусь і поїду собі далі в країну пухнастих білих халатів, ванни з пінкою та шампанського, – розтягує мрійливо. – А тут бац і все накрилось, бо виявилось, що вечірку влаштовують на честь нового генерального директора, якого ми й в очі то не бачили, а судячи з умов цієї вечірки та купи лівого народу то вже і не дуже любимо.

– То це не ваша фірма гуляє? – зависаю, бо наче і слухала уважно, але все одно нічого не розумію.

– Наша, але там якісь реформи пройшли, хтось когось купив і тепер у нас є генеральний директор, для знайомства з яким вирішили влаштувати цілу вечірку. 

– Якщо це знайомство, то я ніяк не можу тебе замінити, – вмикаю кавомашину й роблю нам каву.

– Та яке там знайомство? Думаю, що наше керівництво відчуває нову мітлу і вирішило таким чином чи то задобрити начальство, чи то влаштувати собі прощальну вечірку з розмахом. Там всі будуть в костюмах, та й відділів у нас як гімна. Якщо запитають, скажеш що стажерка, а вони у нас міняються зі швидкістю звуку. 

– Стажерка з якого відділу?

– Та не важливо, головне, щоб перепустка моя засвітилась і по камерах було видно, що я була присутня, а там вже дофантазуєш.

Машка тараторить, знаходячи відповіді на питання, які я ще не встигаю до кінця сформулювати, бо вже бачить що я потроху задкую. Ну а як я можу їй відмовити? 

– Привіт, – у дверях з'являється Тимофій, хоча на дверях все ще висить табличка “Зачинено”. – Від нашого закладу – вашому закладу, – ставить на стільницю кошик з гостинцями оформленими в гелловінському стилі. – Готова до святкування? Початок о 22.

Машка злякано переводить погляд з хлопця на мене. Правильно розумієш, сестричко, у мене теж були плани на сьогоднішній вечір. Як мінімум випити елю та потанцювати, а за сприятливих умов ще й провести ніч з бородатим лісорубом, на ім'я Тимоха.

Хлопець є власником пабу навпроти й заразом частим гостем моєї кав'ярні. В його закладі теж є кавомашина, тому я розцінюю цю його традицію спільної ранкової кави, як знак зацікавленості в мені. А тому так, у мене сьогодні були на нього плани. 

– Вибач, мені треба допомогти сестрі, тому сьогодні не зможу, – я навіть спиною відчула, як полегшено видихнула Машка.

Саме в цю мить у шафі заплакала сукня, яку я підготувала для вечірки на яку я вже не йду і в який планувала зваблювати лісоруба. 

– Шкода, – бурмоче понуро.

– Можливо вийде звільнитись раніше, – кидаю промінчик надії, дивлячись на сестру.

– Було б чудово, – задкує до дверей усміхаючись. – Не буду вам заважати, – дивиться через плече, киваючи сестрі, – радий був побачитись.

Вмикаю кавомашину, а Машка вже шариться у кошику з гостинцями.

– Це що палець? – гидливо, бере  в руки печиво у вигляді пальця з горішком замість нігтя.

– Ага, а в середині солона начинка, – інтригую сестру і вона піддається, з цікавості відкушуючи шматочок. – Правда смачно? А виглядає взагалі, як справжній гній, – мої слова доходять до адресата і Машка застигає з печивом у роті, вдивляючись в крем, що трохи потік і капнув на підлогу. Поруч з тією краплею на підлозі опиняється і все інше печиво, що було в її роті. Очікувано. 

 – Ви що хворі?  

 – Та чого ти так кричиш? Смачно ж, – закидаю до рота таке саме печиво і смакую з насолодою. – Це я підказала їх кухарю зробити тематичні закуски на вечірку й трохи прикрасити снеки, – набираю в жменю смаколиків, – дивись, ці жаб'ячі лапки, насправді підфарбовані анчоуси, слимаки зроблені з желе, а очі це розфарбовані маршмеллоу, а це …