Розділ 59

Сонце пробивалося крізь затемнене скло кабіни вузькими смугами. Світло ковзало по його обличчю, підкреслюючи різкі вилиці, тоді як очі залишалися в тіні.

​Він дивився на мене довго і мовчки.

​Я відчула його запах. Це більше не був просто дорогий парфум. Запах, який дурманив розум і змушував забути всі правильні відповіді.

​— Ти справді нічого не пам'ятаєш з учорашнього, Злато? — нарешті порушив він тишу. Його голос був тихим, низьким і хриплуватим. — Чи просто боїшся зізнатися?

​Його рука повільно піднялася. Довгі пальці обережно, ледь торкаючись, заправили пасмо мого вогкого волосся за вухо. Кісточки ковзнули по палаючій щоці.

​— Ти так солодко відгукувалася на кожен мій дотик вночі... — прошепотів він, і від цих слів я спалахнула від верхівки до самих п'ят. — Дозволиш нагадати?

​Я судомно втягнула повітря, міцно вчепившись пальцями в край холодної панелі за спиною.

​— Чи боїшся? — він нахилився ще ближче. Його губи опинилися в небезпечній близькості від моїх, а гаряче дихання торкнулося шкіри.

​Я хотіла щось сказати. Я просто дивилася в його темні очі, розуміючи, що він загнав мене в глухий кут.

​І раптом уся його грайливість зникла без сліду. Погляд став серйозним, глибоким і напрочуд відвертим.

​— Я не граюсь з тобою, Злато, — тихо сказав він.

​Його долоня лягла на мою талію, притискаючи трохи ближче.

​— І не хочу, щоб ти була коханкою...

​Він замовк лише на мить. Його великий палець повільно ковзнув по моїй нижній губі.

​— Просто поруч. Моєю.

​Світ навколо ніби розчинився. Залишилися тільки його очі, його запах і ці слова, які виявилися набагато небезпечнішими за будь-які поцілунки.

«Моєю».

​Це прозвучало так просто, але в моїй голові ці слова вдарили, як судовий вирок. Або як підпис під найнебезпечнішим і найдорожчим контрактом у його житті. «Цікаво, а повний соцпакет і безлімітна страховка від нервових зривів туди входять?» — істерично спробував пожартувати мій внутрішній голос, але іронія вийшла жалюгідною. Я стискала край приладової панелі так, ніби це був єдиний рятувальний круг у відкритому океані.

​Він уважно, до самого дна, зазирнув мені в очі. А потім... відступив. Лише на якийсь міліметр, на один ледь помітний крок, але цього вистачило, щоб між нами знову ввірвалося прохолодне повітря з кондиціонера, руйнуючи магію моменту.

​— Ти мене боїшся, Злато, — повторив він. Його голос став глухим, тихим, майже позбавленим тієї звичної владної самовпевненості. — Я це бачу.

​— Я не... — почала я.

​Що «не»? Не боюсь? Не хочу? Усе це було абсолютною брехнею. Я боялася його до чортиків. Але ще більше я боялася того, що зараз він справді відступить, розвернеться і ця мить зникне назавжди.

​Я не дала йому договорити.

​І собі теж.

​Мої руки ніби зажили власним життям. Я рвонулася вперед, міцно вчепилася пальцями в комір його сорочки і з відчайдушною силою смикнула його на себе.

​Це був справжній вибух. Усі запобіжники, які я так старанно вибудовувала, усі мої саркастичні щити просто згоріли за частку секунди. Його губи врізалися в мої — жадібно, жорстко, без жодного натяку на обережність. Я відчула гіркоту міцної кави і ту саму темну пристрасть, яка моментально знесла мені дах. Від цього шаленого напору з моїх губ зірвався тихий, здавлений стогін. Тіло зрадило мене остаточно: я мимоволі вигнулася назустріч його гарячим рукам, відриваючись від холодної панелі і притискаючись до нього впритул.

​Мої пальці плуталися в його густому волоссі на потилиці, поки він цілував мене так, ніби це був його останній ковток кисню перед тим, як світ піде на дно.

​Андрій різко, одним потужним і впевненим рухом підхопив мене на руки. Я інстинктивно обплела ногами його стегна. Не розриваючи цього божевільного поцілунку, він зробив кілька швидких кроків по кабіні і м'яко опустив мене на великий диван із чорної шкіри.

​Він навис наді мною, опалюючи гарячими поцілунками мою шию, ключиці, лінію щелепи. Моя довга «безпечна» спідниця давно задерлася вище колін, і його руки вже безперешкодно ковзали по моїй шкірі, зводячи з розуму. Його дихання було таким самим уривчастим і важким, як і моє.

​Він завмер на секунду, піднявши голову, і зазирнув у мої очі своїм темним, затуманеним поглядом.

​— Ти впевнена, Злато? — хрипко прошепотів він просто мені в губи. — Зупини мене зараз, якщо...

​Моя грудна клітка важко здіймалася. Мозок намагався зачепитися хоч за якусь рятівну думку в цьому хаосі.

​— Стас... — мій шепіт теж зірвався. — Він не зайде?

​Він повільно видихнув. Його великий палець обережно провів по моїй набряклій від поцілунків нижній губі.

​— Він у кінотеатрі. Дивиться мультики з Данікою на нижній палубі, — так само пошепки відповів Андрій.

​Куточок його губ ледь помітно сіпнувся. У цій напівусмішці змішалися ніжність і впевненість людини, яка повністю контролює ситуацію.

​— Тебе хвилює тільки те, щоб мій син не зайшов? — тихо спитав він.

​— Так... хвилює, — ледь чутно видихнула я, остаточно гублячись у його сірих очах.

​— Не зайде, — твердо пообіцяв він.

​І, не давши мені часу на жодні інші сумніви чи іронічні думки, знову накрив мої губи своїми, остаточно відрізаючи нам обом шлях до відступу.

Його губи знову накрили мої, але цього разу в поцілунку не було й натяку на обережність. Це була жадоба. Чиста, неприборкана жадоба чоловіка, який надто довго тримав себе.

​Я відчула, як прохолодна гладка шкіра дивана торкається моєї спини крізь тонку лляну кофту, але цей холод миттєво розчинився в жарі його тіла. Андрій нависав наді мною, притискаючи до себе. Його великі руки ковзнули по моэму тілу.

​Я мимоволі вигнулася назустріч йому. З моїх губ зірвався тихий, здавлений звук, який розчинився в поцілунку.

​Він на мить відірвався, важко вдихаючи повітря. Його груди збивалися з ритму так само, як і мої. Ми завмерли лише на секунду. Слова були зайвими. У його потемнілих очах вирувало щось таке, від чого серце починало битися ще швидше.