Розділ 55

Голова розколювалася на тисячу дрібних, гострих осколків. У роті було так сухо, ніби там переночував пустельний тушканчик, а до горла невблаганно підкочувала нудота.

​«Смажені восьминоги...» — промайнула в запаленій свідомості абсолютно абсурдна думка. Можливо, мені це наснилося, а можливо, хтось на віллі справді готував сніданок, але від самої згадки про морепродукти мені захотілося померти прямо тут і зараз.

​Але похмілля — це була лише вершина айсберга.

​Найстрашніше чекало попереду.

​Я спробувала зібрати до купи спогади. Бар. Музика. П'ятий коктейль із парасолькою. Потім я пішла на сцену з тією розкішною мулаткою Анікою... А далі — прірва. Чорна, непроглядна діра, з якої виринали лише короткі, небезпечно гарячі фрагменти: темні очі, запах віскі, шум океану і відчуття падіння.

​Я лежала нерухомо. Я навіть перестала дихати і категорично відмовлялася розплющувати очі.

​Тому що я лежала на... ​Ох, святий боже.

​На моїй талії спочивала важка, гаряча і до жаху впевнена чоловіча рука. Я лежала на чомусь твердому, мускулистому і... живому. Моя права нога була по-господарськи закинута на його живіт чи десь у районі...

​«Ні-ні-ні, Злато, зупинись! Навіть не смій думати, в районі якої саме частини тіла знаходиться твоє коліно!» — подумки завищала я.

​Його інша рука владно й міцно підтримувала мене за стегно. За голе стегно.

​Я обережно, міліметр за міліметром, спробувала проаналізувати ситуацію і з тихим жахом усвідомила: я все ще була в тій самій шкіряній мініспідниці. Тільки зараз вона, судячи з відчуттів, задерлася мало не до талії.

​«Все. Я померла, — почала битися в істериці моя єдина вціліла після вчорашнього алкоголю клітина мозку. — Невже ми... Ні-і-і. Тільки не це. Злато, ти влипла. Ти просто епічно, катастрофічно, безповоротно влипла. Це фініш. Де там ті краби, які мали мене забрати?!»

Я завмерла. Здається, я не просто перестала дихати — моє серце взагалі вирішило, що в цій ситуації набагато безпечніше прикинутися мертвим.

​Обережно, зі швидкістю переляканого лемура, я прочинила одне око. Перше, що сфокусував мій похмільний погляд, — це зібгана біла тканина. Його сорочка. Вона була розстебнута мало не до пояса. Мій погляд зрадливо ковзнув по засмаглій шкірі, зупиняючись на ідеальному, твердому рельєфі...

​«Матінко рідна, який прес... — простогнала я подумки, забувши про те, що взагалі-то знаходжуся в стані катастрофи. — Якщо мене зараз схопить інфаркт, то принаймні з розкішним краєвидом».

​Але секундою пізніше паніка накрила мене з головою.

​«Так, Злато, відставити гормони! Вмикай аналіз! — подумки закричала я на саму себе. — Думай! Щось було чи ні? Як ми взагалі опинилися в такому положенні? Чому на мені досі ця нещасна спідниця, але вона задерта так, ніби я здавала нормативи з художньої гімнастики?»

​Я спробувала напружити пам'ять, зібрати до купи розкидані фрагменти вчорашньої ночі після того, як вирубилася. Але мозок видавав лише порожнечу, приправлену глухим пульсуванням болю. Я відчайдушно наказала своєму тілу акуратно відсторонитися, відповзти, стати невидимою... але воно категорично відмовилося мені допомагати.

​Більше того — моє власне тіло мене зрадило. Воно відверто насолоджувалося кожною секундою. Його велика, тепла рука лежала на моєму стегні так неймовірно, до мурашок приємно. Ці пальці знаходилися на тій самій небезпечній межі — там, де закінчувалася шкіряна тканина і починалася моя оголена шкіра. Від його долоні йшов такий спокійний, впевнений жар, що мене кинуло в дрож, а внизу живота знову солодко затягнуло.

​Я майже не дихала. Вдих означав би рух. Рух означав би, що я можу його розбудити. Або, що ще гірше, моя нога, яка досі безсоромно покоїлася на його животі, випадково сковзне ще нижче.

​І тут грудна клітка під моєю щокою повільно, глибоко піднялася.

​Я відчула, як гарячі пальці на моєму стегні ледь помітно стиснулися.

​— Ти надто голосно думаєш, Злато, — пролунав над моєю верхівкою його низький, хрипкий від сну голос.

​У ранковій тиші він прозвучав як грім. ​Виявляється, він не спав.

​І, судячи з його спокійного тону, чудово усвідомлював і те, де саме знаходиться його рука, і те, в якому саме положенні ми прокинулися.

Його пальці не просто залишилися на місці — вони зробили ще гірше. Ледь помітний, повільний рух... він оксамитово погладив шкіру на самому краї спідниці, там, де вона вже встигла зібратися в неслухняні складки. Від цього дотику по моєму тілу прокотилася хвиля такого гострого, гарячого трепету, що я ледь не видала себе з головою.

— Я ще сплю... — пробубоніла я, намагаючись вкласти в голос максимум байдужості, на яку тільки була здатна людина, що щойно випила п'ять коктейлів і прокинулася в ліжку з мільярдером.

Звучало це як найгірша брехня в історії людства.

— Тобі зручно? — запитав він.

Його голос був низьким, оксамитовим, трохи хрипким від сну — саме тим тембром, від якого в мене всередині все обривалося і летіло шкереберть.

Він знав. Зараза.

Він точно знав, що я не сплю, і безсоромно насолоджувався кожною секундою моєї ганьби.

Я відчула, як він трохи поворухнувся. Його груди, на яких лежала моя щока, ледь помітно здригнулися від сміху.

«Злато, ти геній маскування, — іронічно подумала я. — Якби існували Олімпійські ігри з уміння прикидатися мертвою в найнезручніші моменти життя, ти б уже стояла на п'єдесталі».

Моє тіло, здається, жило окремим життям. Мозок відчайдушно кричав: «Біжи!», а кожна клітинка шкіри, якої він торкався, вперто шепотіла: «Залишайся...»

Я не розплющила очей. Просто ще глибше втиснулася обличчям у його сорочку, вдаючи, що продовжую перебувати в країні снів.

На жаль, моє дихання — нерівне й уривчасте — видавало мене з головою.

— Злато, — знову промовив він.

Я відчула, як він нахилився трохи нижче.

Його подих торкнувся мого вуха.