Розділ 52

Натовп ніби сам розступався перед ним. Андрій не звертав уваги ні на кого — ні на танцюючих туристів, ні на гучну музику. Він підійшов до самого краю низької сцени і зупинився.

Я мала б відступити. Мала б злякатися цього темного, розпеченого погляду, який обіцяв абсолютну катастрофу. Але замість цього я зробила крок уперед і просто зіскочила зі сцени прямо в його простір.

Я обвила руками його шию, притискаючись до нього так тісно, що це було за межею будь-яких пристойностей. Надто відверто. Надто близько. Його руки миттєво, ніби самі собою, лягли на мою талію, і ці дотики крізь тонку тканину обпекли шкіру.

Я просто божеволіла від його запаху. Він пахнув нічною прохолодою, чимось терпким, небезпечним і до болю чоловічим.

«До біса, — промайнуло в моїй затуманеній голові. — Нехай. Нехай це буде просто фізика. Нехай це буде алкоголь. Я більше не буду відмовлятися від того, чого хочу. Хоча б одну ніч».

Жар його тіла крізь тонку білу сорочку проникав під мою шкіру. Його погляд — темний і голодний — розплавив останні залишки здорового глузду.

І я зробила те, чого хотіла з тієї самої секунди під водоспадом.

Я підтягнулася навшпиньки і поцілувала його.

Це був не просто поцілунок. У якийсь момент ми обоє просто перестали себе зупиняти.Я застогнала просто в його губи, ледь дихаючи, розчиняючись у цьому моменті. Коліна миттєво зрадили мене, підкосившись від інтенсивності того, що спалахнуло між нами. Якби не його рука, яка міцно стиснула мій поперек, утримуючи на ногах, я б просто впала.

Він перехопив ініціативу так різко, що в мене перехопило подих. Його губи були вимогливими, гарячими, смакували гірким віскі, міцною чорною кавою і чимось ще... чимось суто його. Тим смаком, який викликав миттєве звикання.

Останні запобіжники в наших головах просто згоріли. Усі бар'єри, статуси, Вероніка, контракти і борги розлетілися на друзки просто тут, посеред балійського пляжу.

Я вчепилася в його сорочку, відповідаючи на поцілунок з таким самим відчаєм, і раптом крізь туман у голові пробилася єдина, кристально ясна думка:

«Ти п'яна, Злато. Але ти п'яна від нього, а не від коктейлів».

Він відірвався від моїх губ так різко, ніби це коштувало йому останніх залишків сили волі. Його груди важко здіймалися, а в очах вирувала така темрява, що я ледь не забула, як дихати. Він міцно перехопив мої зап'ястя, змушуючи зупинитися і повернутися в реальність.

— Ти достатньо випила, — його голос був хрипким, ледь вищим за шепіт, але прозвучав як наказ, що не терпить заперечень. — Треба додому.

Я похитнула головою. Світ навколо приємно плив, а всередині мене вирувала справжня буря з адреналіну, рому, музики та його запаху. Мені було море по коліно.

— Ні, — вперлася я, намагаючись висмикнути руки, хоча трималася на ногах виключно завдяки його міцній хватці. — Я хочу плавати!

Я спробувала потягнути його за собою в бік нічного пляжу, туди, де в темряві шумів океан, але він навіть не зрушив з місця. Його губи стиснулися в тонку лінію.

— Ти погано плаваєш, — нагадав він крижаним тоном, явно натякаючи на моє недавнє знайомство з кам'янистим дном водоспаду.

— Я вирішила стати русалкою, — максимально серйозно заявила я, дивлячись йому просто в очі. У моїй п'яній голові це здавалося найгеніальнішим і найлогічнішим планом у світі.

Я різко розвернулася, вислизнула з його рук — мабуть, він просто боявся зробити мені боляче, тому трохи послабив хватку, — і похитнулася в бік барної стійки. Рука сама потягнулася до чергового яскравого коктейлю.

— Злато... тшшш, — він опинився поруч миттєво. Його велика долоня лягла мені на талію, притискаючи до себе, намагаючись заспокоїти цей мій раптовий бунт.

Але я була невблаганна. Схопивши холодну склянку, я зробила крок убік. Мене трохи занесло, перед очима все попливло, але я героїчно втримала рівновагу.

У цей момент з натовпу виринув Кріс. Його безтурботна усмішка миттєво зникла, щойно він побачив, як я хитаюся, а поруч, наче скеля, височіє Андрій із виразом обличчя людини, яка готова вбивати.

— Злато? Гей, що відбувається? — Кріс напружився, роблячи крок до мене і простягаючи руку. — Тобі допомогти?

Андрій навіть не подивився на нього. Він просто заступив мене плечем, відрізаючи Кріса від мене однією своєю присутністю.

— Все добре, — кинув він так холодно і безапеляційно, що Кріс розгублено завмер, наче наштовхнувся на невидиму бетонну стіну.

Скориставшись тим, що Андрій на секунду відволікся на Кріса, я скинула босоніжки. Вони полетіли кудись у пісок — одна дзвінко вдарилася об ніжку барного стільця, інша просто безслідно зникла в темряві.

І, міцно стискаючи в руці келих із коктейлем, я босоніж рвонула просто до океану. Пісок був ще теплим і м'яким, хвилі гуркотіли попереду, кличучи мене в чорну невідомість, і я бігла, ледь не падаючи, задихаючись від сміху і відчуваючи спиною, як за мною лунають його швидкі, важкі кроки.