Розділ 50

З тіні коридору виринула Вероніка. Від її недавньої істерики й сліду не залишилося. Тепер вона була втіленням холодної, витонченої впевненості. Вона повільно підійшла ближче, недбало поправляючи пояс свого дорогого халата.

— Здається, ти щось казала про вечірку? — її голос звучав напрочуд м'яко, але в цій м'якості було стільки отрути, що нею можна було б отруїти весь океан. — То йди.

Я мовчала, витримуючи її погляд, у якому читався відвертий виклик.

— Нам з Андрієм треба поговорити... — вона зробила багатозначну паузу і ледь помітно, хижо посміхнулася. — Наодинці. Ну, ти ж розумієш... Ми дорослі люди, у нас стільки спільного. І після таких емоційних днів нам потрібно розслабитися. Без сторонніх очей.

Звісно, я розумію. І я точно не буду заважати.

Я відчула, як щось гостре й крижане провернулося під ребрами, але миттєво затоптала це почуття. Хто я така? Я лише няня. Обслуговуючий персонал. А вона, незважаючи на всі їхні скандали і ляпаси, все ще частина його життя.

Схаменися, Злато, — наказала я собі подумки, відчуваючи, як нігті впиваються в долоні. — Он Кріс — нормальний, живий хлопець. Він тобою цікавиться. Він дивиться на тебе з обожнюванням, а не так, ніби хоче одночасно вбити і затягнути на дно. І в тебе, зрештою, давно нікого не було. Треба дивитися на нормальних чоловіків. На тих, біля яких не хочеться постійно сперечатися. На тих, через яких не падають у водоспади. На тих, які не перевертають усе догори дриґом одним поглядом.

Я дивилася на Вероніку, яка відверто насолоджувалася своїм маленьким тріумфом, позначаючи територію.

Не слід думати, що той поцілунок під водоспадом має якесь значення. Ти все придумала собі, Злато. Накрутила. Це просто адреналін, шок і фізіологія. Так, те, що неможливо, завжди манить найбільше. Ти закохалася в чужого чоловіка, влетіла в цю стіну на повній швидкості, але це не означає, що ти повинна сидіти тут і страждати.

Я зробила глибокий вдих і змусила себе заспокоїтися.

— Добре. Я зрозуміла, пані Вероніко, — відповіла я спокійним, навіть трохи байдужим голосом.

— Чудово, — вона переможним поглядом ковзнула по моєму обличчю і граціозно відвернулася, ніби я перестала існувати.

Я різко розвернулася і рушила в бік своєї кімнати. Мені треба було терміново перевдягнутися, змити з себе залишки цього божевільного дня і просто втекти звідси. Втекти від його мовчання, від її натяків і від власних думок.

Зачинивши за собою двері, я дістала телефон. Пальці трохи тремтіли, коли я відкрила чат із Крісом і швидко набрала повідомлення:

«Я буду. Скинь геолокацію пляжу».

Я відчинила шафу з таким виразом, ніби збиралася не на вечірку, а на маленьку помсту життю. Шкіряна мініспідниця, яку я кинула у валізу ще в Києві з думкою: «А раптом на Балі я раптом стану тією дівчиною, яка носить таке?» — нарешті дісталася свого зоряного часу. До неї — чорний кроп-топ, який не залишав абсолютно ніякого простору для фантазії, зате ідеально підкреслював пірсинг у пупку.

Я стала перед дзеркалом, швидко підмалювала очі, додала туші й нанесла яскравий блиск на губи. Звідти на мене дивилася вже зовсім інша Злата. Не залякана няня з боргами, а дівчина, яка вирішила, що на сьогодні з неї досить драм.

Так, Злато. Тобі двадцять один. Ти на іншому кінці світу. А пан Сікорський... нехай розбирається зі своєю ідеальною нареченою. У них там свої «дорослі розмови» за зачиненими дверима, а в мене — свій вечір. І я маю повне право хоч раз у житті не бути правильною.

Схопивши джинсовку (бо ночі біля океану підступні), я тихо, майже навшпиньки, вислизнула з вілли.