Розділ 48

Ми під’їхали до вілли, і ще до того, як Андрій заглушив двигун, двері будинку розчахнулися, ніби їх вибило вибухом.

На порозі, в променях вечірнього освітлення, стояла Вероніка. Ідеальна, як завжди, за винятком одного маленького нюансу: її обличчя було перекривлене такою люттю, що здавалося, вона зараз почне випускати пару з вух.

Андрій важко зітхнув — втомлено і приречено.

У мене всередині все стиснулося в тугий вузол.

Чудовий фінал дня. Може, вона ще й ляпаса мені дасть? Хоча б якась розвага на вечір.

Вероніка буквально підлетіла до машини, щойно Андрій вийшов.

— Якого біса, Андрію?! — її голос дзвенів від гніву. — Я тут хвилювалася, божеволіла, а ти просто поїхав з цією... з цією?! Що за цирк?!

Вона зупинилася біля водійських дверей, але її погляд, гострий, як лезо, миттєво перестрибнув на мене, щойно я почала вибиратися з машини, закутана в мокрий плед.

Вероніка замовкла.

Її очі повільно пройшлися по мені, по Андрію, по наших мокрих речах і розпатланому волоссю.

Потім вона схрестила руки на грудях — жест, який явно означав: «Зараз буде страта».

— Чому... — протягнула вона, переводячи погляд з Андрія на мене і назад. — Чому ви обоє мокрі? Ти був на водоспаді? З нею?

Ну от і все, Злато. Ласкаво просимо на головну роль у серіалі «Няня, що ледь не втопилася, і її розлючена майже-дружина». Сподіваюся, в неї під халатом немає важкої вази.

Андрій випростався. Його обличчя стало кам'яним.

— Злата посковзнулася і впала у воду, Вероніко. Я її витяг. Це все.

— Витяг? — Вероніка скривила губи в неприємній усмішці. — Цікавий спосіб порятунку. Ви обоє виглядаєте так, ніби займалися чимось значно цікавішим, ніж просто «витягуванням».

,,О, комплімент від шеф-кухаря токсичності, — відзначила я про себе. — Як мило. Може, мені ще подякувати їй за спостережливість?

Я зробила крок убік, намагаючись не видавати, як сильно мене б'є тремтіння, і притиснула плед до себе міцніше.

Стас на задньому сидінні заворушився, відкриваючи очі.

Тиша стала такою напруженою, що її можна було різати ножем.

Комплімент від професіоналки токсичності. Дякую, я в захваті.

Я міцніше притиснула плед до себе і зробила крок убік.

Вероніка одразу скоротила дистанцію, нахиляючись майже впритул до мого обличчя. Від неї пахло дорогими парфумами, але в поєднанні з перекошеним від люті обличчям цей аромат чомусь викликав у мене легку нудоту.

— Ти знову за своє, так? — прошипіла вона. — Приїхала сюди нянькою, а тепер вирішила полізти в ліжко до мого чоловіка?

Ліжко? Серйозно? 

Мила, ми були під водоспадом, а не в спальні.

Хоча після того поцілунку... гаразд, не будемо ускладнювати.

— Вероніко, — тихо, але твердо сказав Андрій, роблячи крок уперед. — Досить.

Але вона навіть не глянула на нього.

Її погляд був прикутий тільки до мене.

— Ти думаєш, що якщо живеш у нашому будинку, то маєш право лізти до нього? — її голос став ще гострішим. — Ти просто нянька, Злато. Нянька!

Я мовчала.

Просто дивилася на неї, намагаючись не здригнутися.

Всередині все тремтіло, але я не збиралася давати їй задоволення побачити це.

На задньому сидінні тихо ойкнув Стас, прокинувшись від її крику.

Вероніка навіть не озирнулася.

Ну що, Злато... вітаю.

Ти офіційно стала головною героїнею чужої ревнивої істерики.

І, здається, вечірка почалася значно раніше, ніж планувалося.

Вона зробила ще один крок, майже впритул, і я відчула, як мої пальці, що стискали край пледа, побіліли від напруги. Вона не просто кричала — вона намагалася знищити мене самим лише поглядом.

Андрій зробив різкий рух, перехоплюючи її за руку, але вона висмикнула її, не відводячи від мене своїх скляних, повних ненависті очей.

Ну що, вечірка почалася раніше, ніж планувалося? Тільки замість коктейлів у нас тут подають істерики на відкритому вогні.

Я завмерла, відчуваючи, як повітря навколо нас стало наелектризованим, наче перед справжнім тропічним штормом.

Вероніка кинула на Андрія погляд, повний отрути, а потім знову різко повернулася до мене.

— Ти що, нічого не скажеш? — прошипіла вона, дивлячись то на нього, то знову на мене, ніби чекала від мене виправдань, як від злодійки, спійманої на гарячому.

— Заспокойся, — відрізав Андрій.

Його голос був тихим, але в ньому відчувалася така крижана сталь, що Вероніка на мить завмерла.

У цей момент Стас, наляканий криками, вчепився в мій плед.

— Злато... — прошепотів він так тихо, що почула лише я.

Він тремтів, притискаючись до мене.

Я повернулася до хлопчика, щоб хоч якось захистити його від цього потоку ненависті.

Андрій і Вероніка стояли прямо за моєю спиною.

Я не бачила їх, але почула різкий рух.

А потім — сильний, сухий удар.

Лясь!

Я здригнулася і повільно повернулася.

Вероніка щойно вліпила Андрію ляпас.

Він стояв нерухомо, не захищаючись і не реагуючи. 

Його обличчя стало кам'яною маскою, але я бачила, як напружилися жовна на його щелепі.

Він стис кулаки до побілілих кісточок, але навіть не ворухнувся.

— Забирайся, Вероніко, — процідив він крізь зуби. — Ти переходиш усі межі своїми ревнощами та підозрами.

Вероніка відсахнулася.

Її власна рука тремтіла після удару.

Очі палали люттю.

— Ти пошкодуєш... — її голос тремтів, але вона вже не кричала. Вона шипіла, як поранена змія. — О, ти дуже сильно пошкодуєш, Андрію!

Вона різко розвернулася і на своїх високих підборах почовгала в бік вілли.

Кожен її крок звучав як сухий постріл у нічній тиші.

Ну, принаймні сьогодні в мене не буде нудної відпустки, — подумала я, притискаючи Стаса до себе, щоб він не бачив цього видовища. — Спочатку водоспад, тепер вона б'є мільярдера в щелепу, а я стою тут, як головний свідок у справі про масове божевілля.

Злато, ти офіційно стала зіркою найгіршого реаліті-шоу в історії Балі.