Розділ 23

До розкішного чорного позашляховика Андрія я дійшла вже на повному автопілоті, ледве розрізняючи дорогу крізь щільну пелену втоми.

Ми відчинили задні двері, і мій зазвичай норовистий кіт, замість того щоб влаштувати дику істерику з царапанням дорогих шкіряних крісел, поводився підозріло спокійно.

Він слухняно застрибнув на заднє сидіння, обнюхав плащ, умостився на вільному місці й із королівською гідністю заплющив свої зелені очі.

— Він вихований, — тихо, ледве чутно сказала я Андрію, відчуваючи дивну потребу виправдатися за присутність свого пухнастого монстра в його бездоганному авто.

Андрій лише коротко кивнув, ховаючи легку іронічну посмішку в кутиках губ, і рушив до багажника.

Наше прощання з Борюсіком вийшло коротким — у його фірмовому стилі.

Він переступив із ноги на ногу, суворо подивився на Сікорського, а потім нахилився до мого вікна й тихо буркнув:

— Златуня, якщо цей мажор хоч пальцем тебе зачепить або образить — одразу набери мене. Я його танк прямо в річку спущу, поняла? Тримайся там. Захар би мені голову відірвав, якби я за тобою не приглядів.

Я вдячно стиснула його міцну руку, ковтаючи гарячий клубок у горлі.

Боря все-таки залишався моєю єдиною опорою в цьому божевільному світі, поки старший брат сидів за ґратами.

Я безсило опустилася на переднє пасажирське сидіння, поки Андрій зачиняв двері й пакував мої валізи ззаду.

Салон автомобіля зустрів мене огортаючим, благословенним теплом і ледь відчутним ароматом дорогого парфуму.

Я відкинула голову на м’який підголівник і вирішила заплющити очі буквально на пару хвилин. Просто щоб дати відпочити повікам, поки машина рушить.

Але це була фатальна помилка.

Мій змучений організм, який не бачив нормального сну вже цілу вічність, миттєво скористався цією секундою спокою.

Свідомість просто згасла, провалюючись у глибоку, глуху й темну безодню сну.

Все...

Повний гейм овер, Майська.

Ти офіційно капітулювала перед цією тисячею халеп 

Пробудження було неймовірно лагідним, наче мене загорнули в хмаринку. Спочатку до тями повернулися звуки й запахи — пахло чимось дуже приємним, тонким дорогим парфумом із нотками кедра, свіжою постільною білизною та ранковою прохолодою. Потім я відчула, що лежу на якомусь просто голлівудському велетенському ліжку з такою шовковистою ковдрою, якої моя шкіра не торкалася за всі двадцять один рік мого існування.

Я повільно, мружачись від яскравого сонця, розплющила очі. Жодних обдертих шпалер моєї орендованої квартири, жодного продавленого дивана. Натомість навколо була простора світла кімната, величезне вікно й привідчинений балкон, крізь який залітало свіже повітря. Легкі білосніжні штори ліниво колихалися від теплого весняного вітру.

Естетика Тіма Бертона, про яку я думала вночі, кудись безслідно зникла, поступившись місцем розкішному кадру з журналу про життя мільйонерів. Це було красиво, казково і... абсолютно катастрофічно.

У ту ж секунду мій заспаний мозок нарешті увімкнувся, зв’язав докупи останні спогади, і в моїй голові вибухнув такий шалений панічний хаос, що всі таргани миттєво підскочили з лікарняних ліжок і забігали з криками «Атас!».

Так, стоп. Яка остання картинка була в моїй свідомості? Шкіряний салон чорного позашляховика Сікорського. Я сіла в машину, обійняла кота, заплющила очі буквально на хвилинку, поки Андрій розмовляв із Борюсіком... а далі? А далі суцільна темрява.

Я гарячково підхопилася на ліжку, відкидаючи шовкову ковдру, і судорожно оглянула себе. Внутрішній жах миттєво досяг свого апогею, а серце закалатало в грудях так шалено, що його, мабуть, було чути десь на першому поверсі цього палацу.

Невже...

Я була в одній лише домашній футболці та спортивних штанах. Босоніж. Моєї теплої затишної кофти, в якій я засинала в авто, на мені не було.

Я різко затиснула рот долонями, ледь не застогнавши від дикого сорому. Клінічна ідіотка. Ну яка ж я клінічна, безнадійна ідіотка! Це ж як треба було вирубитися, щоб не відчути абсолютно нічого?!

Невже я спала настільки мертвим сном, що Андрій... Господи. Андрій Сікорський власноруч доніс мене з парковки сюди, підняв на якийсь там поверх, поклав у це ліжко та ще й зняв із мене кофту, щоб мені не було жарко?!

Уява миттєво намалювала картину, як цей суворий, пафосний мільйонер тягне моє бездиханне тіло через свій розкішний будинок, а я в цей час, мабуть, ще й пускала слинку йому на плече або хропіла на весь маєток від утоми.

Чому він мене просто не розбудив?! Не потряс за плече, не крикнув на вухо, не висадив під під’їздом?! Не телепортував же він мене сюди крізь стіни за допомогою якоїсь езотеричної магії, в біса!

Це просто не може бути правдою.

Гейм овер, Майська. Ти офіційно пробила нове дно 

Я швидко оббігла поглядом розкішну кімнату, а потім обережно привідчинила скляні двері у суміжну ванну й остаточно зависла від почуття власної бідності. Та тут одна лише ванна кімната була розміром із половину моєї орендованої квартири! Мармурові стіни, величезне джакузі, свіжі рушники, дзеркала в позолочених рамах і панорамне скління. Масштаби кімнати й цієї ванної просто збивали з пантелику, змушуючи мене відчувати себе Алісою в країні див, яка випадково об'їлася чарівних грибів.

Намагаючись не думати про те, як саме я тут опинилася і куди поділася моя затишна тепла кофта, я обережно вислизнула з кімнати й рушила вниз сходами. Крокувати довелося навшпиньки, щиро сподіваючись не заблукати в цих нескінченних лабіринтах коридорів, бо масштаб будинку Сікорського дійсно вражав своєю величчю.