Розділ 20

— Відвезіть мене додому, — втомлено сказала я, притискаючи сумку до своїх лакованих обладунків амазонки, бо на суперечки у мене просто не залишилося сил. — В мене Мар один дома.

Андрій на секунду відірвався від керма і здивовано припідняв брову.

— Хто? — перепитав він, уважно вивчаючи моє розгублене обличчя.

— Кіт, — тихо зітхнула я, відвертаючись до вікна, щоб не потонути в його сірих очах.

— Зрозуміло, — абсолютно спокійно відповів він, ніби щоп’ятниці забирав із нічних клубів дівчат у шкіряних спідницях та ботфортах. — Можете переїхати з ним до мого будинку. Контракт няні, звісно, і все. Ніяких підводних каменів, чисто робочі стосунки. Заодно і Стасу буде веселіше.

Я нервово сковтнула, намагаючись уявити, як мій велетенський зеленоокий Мар буде обживати його триповерховий замок. А якщо Мун теж вирішить прилетіти й заявити свої права на його кришталеві люстри з криком «Відьма!»? Це ж буде катастрофа.

— Так, я подумаю... — спробувала я виграти трохи часу і хоч якось відбутися стандартною фразою.

— Злато, «подумаю» не обговорюється, — твердо перебив він, переводячи погляд на дорогу і плавно рушаючи з місця. Машина безшумно ковзнула в нічну прохолоду міста. — Тим паче Стас не терпить жодну няню, крім тебе. Ти сама бачила, як він сумує. Питання закрите. Завтра чекаю з речами.

Я прикусила губу, відчуваючи, як салон повільно наповнюється його спокійною, впевненою присутністю. Мозок остаточно почав здавати позиції перед цим безапеляційним тоном, від якого всередині все дивно тремтіло.

Лисі їжаки...

Здається, Сікорський щойно абсолютно офіційно вкрав мене разом із котом.

— А звідки ви знаєте нашу Анну Петрівну? — запитала я і тут же міцно прикусила губу.

Ну нахіба, нахіба ти знову лізеш із питаннями, Майська? Сиділа б собі тихенько, втиснувшись у крісло, й удавала, що тебе взагалі тут немає!

— Вона моя хресна, — спокійно відповів він, вирулюючи на широкий проспект.

Андрій упевнено крутнув кермо однією рукою, а я знову абсолютно безбожно зависла на тому, які ж у нього гарні руки.

Чіткі лінії. Сильні пальці.

І якщо ці руки зараз так легко тримають контроль над цим велетенським автомобілем, то...

Так, все. Стоп, Злато.

Негайно припини думати в цей бік!

Проте мої зрадницькі думки — думи мої, думи — зовсім не збиралися слухатися здорового глузду.

Вони жили своїм окремим, абсолютно безсовісним життям і продовжували нахабно заповнювати мою свідомість у цій затишній напівтемряві розкішного салону.

У тиші салону раптово й зухвало запікав мій телефон, моментально розігнавши залишки романтичного туману в моїй голові.

На екрані висвітилося нове повідомлення від Софії — тієї самої невгамовної подруги, яка ще вчора катала мене на шаленій швидкості на своєму байку, сьогодні втягнула в танцювальне шоу в клубі, а у вільний від усіх цих халеп час працювала в нічному магазині іграшок для дорослих.

Не встигла я гарячково заблокувати екран, як дурнуватий автомобільний блютуз автоматично ввімкнув голосове повідомлення, і дзвінкий голос Софії на весь салон видав:

— Злато, я тут скинула тобі варіант... Ну, ти ж сама дивилася тоді. То що, мені залишати рожевий чи брати інший?

Все.

У цю секунду я офіційно померла. Знову.

Моє серце пропустило кілька ударів, а в легенях повністю закінчився кисень.

Дякувати богу, Андрій, здається, не зрозумів справжнього контексту цієї розмови. Або просто дуже шляхетно зробив вигляд, що не зрозумів.

Я ледве дихала від сорому, відчуваючи, як моє обличчя палає навіть під шаром ефектного клубного макіяжу.

Намагаючись хоч якось врятувати ситуацію, я судорожно випалила першу-ліпшу дурість, яка тільки спала мені на думку:

— Це... це вона про спортивний костюм! Ми просто вибираємо новий костюм для занять. Худі таке... рожеве...

— Спортивний костюм? — тихо перепитав Андрій, на мить повернувши голову в мій бік.

Його голос звучав абсолютно спокійно, але в інтонації ховалася така виразна іронія, що мені захотілося просто провалитися крізь це розкішне шкіряне сидіння прямо в асфальт.

Ну навіщо? Навіщо я взагалі почала виправдовуватися?!

Сама ж себе закопую ще глибше!

А в моїй голові в цей час яскравим кадром стояла та сама фотографія, яку Софія, без сумніву, прикріпила до повідомлення — величезний рожевий силіконовий девайс із асортименту її інтим-бутика.

Я її точно приб’ю.

Власноруч задушу при першій же зустрічі за такі консультації посеред ночі.

Йокані макарони... Докотилася, Майська. Повний абзац.

Тим часом велике чорне авто плавно звернуло в мій двір, і ми почали під’їжджати до будинку.