Розділ 19

Він повернув голову й кілька довгих, напружених секунд просто мовчки дивився на мене.

Здається, він нарешті трохи заспокоївся. Його дике, уривчасте дихання вирівнялося, а палючий гнів у сірих очах змінився важкою, глибокою серйозністю.

Я судорожно стиснула пальцями ремінь безпеки, відчуваючи, як уся ця ситуація виглядає неймовірно, абсурдно дивно.

У моїй бідній голові крутилася лише одна нав’язлива думка: яке йому взагалі діло до мене?

Хто я для нього така, щоб він так психував і майже не контролював себе?

Що за...

Намагаючись сховати свій панічний погляд, я перевела очі на його руку, що лежала на кермі, а точніше — на масивний дорогий годинник, який блідо світився в темряві салону.

Стрілки показували вже глибоку ніч, але Сікорський продовжував уважно вивчати мене своїм важким поглядом, від якого моє ліве око знову хотіло почати сіпатися.

— Ти хоч мізки іноді вмикаєш, Майська? — тихо, але з виразним залізом у голосі заговорив він. — Побачити тебе вранці в інституті, а ввечері — у такому дико відвертому образі войовничої амазонки перед купою п’яних шейхів... Для мене це стало шоком. Ти взагалі знаєш, навіщо туди приходять дівчата? Ти розумієш, чим усе могло закінчитися, якби той товстосум встиг тебе крутнути? Ти хоч іноді думаєш про власну безпеку, влаштовуючи подібні шоу в нічних клубах?

Моя захисна реакція спрацювала миттєво.

Я гордо підняла підборіддя, войовниче поправила шкіряні ремені свого топа й сердито випалила йому просто в обличчя:

— А це моя особиста справа, пане Андрію! Моє життя і мої проблеми вас узагалі не стосуються! Мені потрібно якось платити за університет, закривати кредити й допомагати брату! І взагалі, танці — це теж мистецтво, між іншим! Я акторка, я так заробляю на життя!

Андрій кілька секунд мовчки дивився на мій гордий, бунтарський вигляд, а потім важко, приречено зітхнув, ніби розмовляв із абсолютно впертою дитиною.

Він повільно розвернувся до мене всім тілом і раптом видав таке, від чого в моєму мозку остаточно злетіли всі налаштування:

— З цієї самої секунди ти тут більше не працюєш, Майська. Я серйозно. Я наймаю тебе нянею для мого сина Стаса. Офіційно, з договором. Ти переїжджаєш жити в мій дім, а твоя зарплата буде такою, що повністю покриє всі твої студентські борги й проблеми брата. І мені абсолютно начхати на твою гордість. Завтра чекаю на тебе з речами.

Я застигла на місці, відчуваючи, як остаточно розпливаюся від шоку, наче полуничне морозиво на пекучому сонці.

Це був повний гамбіт.

З одного боку, його пропозиція була реальним, майже фантастичним порятунком від моєї вічної бідності.

Але з іншого...

О Боже.

Я добровільно погоджуюся переїхати жити просто в лігво чоловіка, який з ніг збився у пошуках ворожки пані Зари.

Тобто мене.

Я буду щодня ходити під носом у людини, яка мріє викрити мої магічні шахрайства.

А якщо врахувати, що попереду на мене чекає випускна робота та дипломний спектакль Вероніки Кац, яка є його нареченою і тепер постійно крутитиметься поруч і в інституті, і в цьому домі...

Моя тисяча проблем офіційно перетворилася на катастрофу всесвітнього масштабу 

— Відвезіть мене додому, будь ласка, — втомлено сказала я, відчуваючи, що в мене більше не залишилося жодної краплі сил для суперечок.

Всі мої колючі захисні реакції кудись раптово зникли, а в душі піднялася дивна, щемлива хвиля туги.

Я згадала малого Стаса. Я дійсно за ним сумувала.

Він був неймовірним, але таким глибоко самотнім хлопчиком, якому просто бракувало щирого тепла.

Мабуть, саме тому його образ зараз так сильно відгукнувся в моєму змученому серці.

Андрій уважно стежив за моєю реакцією, плавно вмикаючи запалення, а потім тихо запитав:

— Злато, все нормально?

— Так, дякую... що, хм... втрутилися, — ледве чутно відповіла я, ховаючи тремтячі пальці в складках свого дикого плаща.

Він на секунду глянув на моє обличчя.

Всього на одну коротку секунду його погляд затримався на моїх губах.

І цього виявилося цілком достатньо, щоб у мене всередині все перевернулося.

Щоки миттєво обпалило жаром, і я перша гарячково відвела погляд до вікна, рятуючись від цього пронизливого сірого полону.

Машина плавно рушила з місця, безшумно виїжджаючи з парковки нічного клубу в прохолодну темряву засинаючого міста.

Я принципово не дивилася в його бік.

Просто безсило відкинулася на м’якому пасажирському сидінні й міцно заплющила очі, сподіваючись нарешті відключити мозок і сховатися від усього світу.

Але це зовсім не допомогло.

Навпаки.

У цій затишній напівтемряві салону я почала відчувати його присутність надто гостро.

Його п’янкий парфум. Його спокійне дихання. Його впевнене тепло.

Все це було надто. Просто катастрофічно близько.

«Ти влипла, Майська, як бджола в майський мед...» — приречено прошепотів мені мій останній тверезий тарган. — «Повний і безповоротний влип...»