Розділ 18

Я рушила в бік гримерки, мріючи якнайшвидше зняти цей душний плащ і підправити макіяж.

І саме в цей момент у моїй бідній, змученій катастрофами голівці спалахнула, здається, найрозумніша думка за весь останній час.

А власне... чого я так панікую і ховаюся?

Я ні одному, ні другому нічого не обіцяла.

Ну так, між нами нібито щось миготіло: якісь дивні іскри, флірт, натяки, оці всі погляди...

Але якщо розібратися — я доросла, цілком адекватна дівчина.

Це моє життя. Моя робота. Мій спосіб заробляти на хліб.

І моє особисте життя їх абсолютно не стосується.

Я на мить зупинилася біля повороту в коридор і в півоберта озирнулася на зал.

Спочатку кинула швидкий погляд на Андрія, який усе так же ліниво й упевнено сидів у VIP-ложі, а потім перевела очі на Макса біля барної стійки.

Слідчий у цей момент якраз притискав телефон до вуха й гарячково щось вислуховував. Його обличчя миттєво насупилося, він різко кинув пару слів чоловікам поруч і буквально телепортувався в бік виходу, стрімко розчиняючись у натовпі.

Дякую, всесвіте.

Я тобі за це таку свічку в церкві поставлю, що вона горітиме тиждень, чесне слово.

На душі миттєво стало легше, наче з плечей звалився величезний мішок із камінням. Мені аж дихати стало вільніше.

Однією потенційною катастрофою на цей вечір менше.

А з Андрієм я вже якось розминуся в цій темряві.

З полегшеним видихом я рішуче штовхнула двері гримерки, скинула плащ і підійшла до великого дзеркала, щоб нарешті нормально роздивитися й поправити свою дику бойову розкраску на обличчі.

Настав час згадати, що я взагалі-то акторка.

І відпрацювати це шоу на всі сто відсотків 

А потім було шоу.

Дякувати богу, я якось примудрилася взагалі не дивитися в бік тієї клятої VIP-зони, де сидів Андрій, і весь наш виступ пройшов просто чудово. Музика вибивала шалений ритм, натовп під сценою ревів, а я на кілька хвилин повністю забула про весь той абсурд, який коївся навколо.

Коли ми нарешті повернулися до гримерки, важко дихаючи від утоми, в моїй голові промайнула дивна думка.

Невже треба поставити всесвіту ще одну свічку?

Невже мені справді почало хоч трохи щастити, і моя вічна чорна смуга нарешті повільно поповзла десь за горизонт, звільняючи місце для нормального життя?

Але раділа я, як виявилося, зарано.

Двері гримерки відчинилися, і всередину заглянув наш адміністратор. Він обережно прикрив за собою двері, підійшов ближче й одразу притишив голос до змовницького шепоту.

— Так, дівчата, ви троє зараз просто рознесли зал, розумнички, — швидко заговорив він, переводячи погляд із мене на Софію та нашу третю колегу по сцені. — Слухайте, тут така справа... Нагорі зараз закрита VIP-кабіна, її повністю орендували якісь дуже поважні гості. Там арабські шейхи й американці. Коротше, грошові мішки. Вони хочуть, щоб найкращі дівчата вечора потанцювали для них приватно. Платять просто шалену суму. Ну що, потанцюєте?

— Ми не роздягаємося і не... ну, ти сам знаєш, — одразу ж жорстко перебила його Софія, закидаючи рушник на плече. Вона цей клубний бізнес знала як свої п’ять пальців і на дешеві розводи давно не велася. — Вони в курсі наших умов?

— Та вони-то знають, але... розумієте, там камер немає, і вони натякали... — адміністратор багатозначно повів бровами.

— Тільки танець, — безкомпромісно відрізала я, змиваючи з шиї залишки блискіток.

Жодних інших варіантів для мене сьогодні просто не існувало. Я й так за останні дві доби пройшла всі кола життєвого пекла.

— Добре, добре, як знаєте. Подумайте ще, час є, — зітхнув адміністратор, зрозумівши, що легких грошей на нас не заробить, і вийшов із гримерки.

Лисі їжаки...

Приречено подумала я, розглядаючи свій войовничий макіяж у дзеркалі.

Ну так, просто танець — це я ще можу зрозуміти. Це моя робота.

Але роздягатися перед якимись чужими мужиками, а тим більше підніматися з кимось у приватний люкс...

Ні.

Ні за які гроші у світі.

Гроші мені, звісно, зараз дуже потрібні, враховуючи ситуацію із Захаром за ґратами та моїми вічними студентськими боргами, але точно не настільки, щоб повністю переступити через себе.

Я повернула голову й помітила, що наша третя дівчина, на відміну від нас із Софією, здається, дуже серйозно задумалася над пропозицією адміністратора, задумливо розглядаючи свої нігті.

Що ж...

Це її вибір і її життя.

Я тут нікому не суддя.

А в мене зараз за планом другий вихід на сцену.

Я міцніше перехопила бутафорський спис амазонки, поправила шкіряні ремені на топі й рішуче попрямувала до дверей.

Я йду танцювати 

Коли я увійшла в зал, мої внутрішні таргани не просто зааплодували — вони влаштували шалений карнавал і почали танцювати бачату з транспарантами, на яких великими літерами було написано: «Ідіотка, ідіотка, ну ти й влипла!»

Лисі їжаки...

Ну, насправді не знаю, чи лисі, бо голови в декого були прикриті традиційними хустками. Справжні араби, а поруч із ними — американці з бездоганними, сліпучими голлівудськими посмішками.

Судячи з атмосфери в закритій VIP-кабіні, поважні гості встигли випити вже далеко не одну пляшку дорогого віскі.

Але мій раптовий і дуже потужний серцевий напад стався зовсім не через шейхів чи заморські мільйони.

Мені миттєво перехопило подих, а земля ледь не пішла з-під ніг, коли я випадково зустрілася поглядом із проникливими сірими очима.

Ох...

Які ж гарні.

Він не сказав жодного слова. Взагалі.

Але мені здалося, що в чоловіка від дикого шоку зараз почнеться нервовий тик. Або в VIP-ложі раптово закінчився кисень, бо він судорожно поправив краватку на шиї, гарячково послаблюючи вузол.

Його погляд кілька разів повільно й дуже виразно пройшовся по мені: від високих лакованих ботфортів до моєї бойової розмальовки амазонки.