Розділ 17

Я їхала додому з однією-єдиною думкою — відпочити. Молилася всім богам усіх пантеонів, які тільки могла згадати у своєму розплавленому стані, і — о диво! — дісталася квартири без жодних халеп. Жодного Макса з його наручниками, жодного Андрія з його іронічними підколками. Чистий, благословенний спокій.

Я просто замертво впала на ліжко прямо в одязі й вирвала у всесвіту кілька годин солодкого, глибокого сну без сновидінь. Похмілля від вишневої наливки нарешті остаточно капітулювало, залишивши після себе лише дику спрагу й легку млявість.

А потім... потім почалися збори в клуб.

Щоб не гаяти часу в тісній гримерці, я вирішила вдягнутися й нафарбуватися одразу вдома. Наш сьогоднішній виступ вимагав дуже специфічного шоу-образу.

Коли я нарешті застібнула останній ремінець і подивилася на себе в повний зріст у дзеркало, у мене ледь кришталева куля пані Зари з полиці не впала від шоку.

Боже...

Я виглядала як дівчина з траси чи дешевого кліпу.

Коротка шкіряна спідниця, топ на шнурівці, який тримався буквально на чесному слові, тату-рукави, сіточка і такий густий «смокі-айс», що під ним можна було сховати не тільки втому, а й кримінальне минуле.

Мда.

Дожилася.

«Надіюся, Захар ніколи про це не дізнається...» — приречено подумала я, поправляючи фальшиве волосся.

Якщо мій старший брат, який зараз сидить за ґратами через свої махінації, якимось дивом побачить мене в такому вигляді — він мене приб’є прямо через колючий дріт.

Його суворі поняття про мою «пристойну вищу освіту в театральному» точно не включали такі відверті танцювальні номери.

Докотилася, Майська...

Я судорожно викликала таксі, накинувши зверху довгий плащ, щоб хоч трохи прикрити цей парад розпусти.

Всю дорогу мені хотілося залізти під сидіння, постійно ловлячи на собі шоковані погляди таксиста в дзеркало заднього виду. Він так витріщався на мої ботфорти й розмальовані вилиці, що я вже ледь не порадила йому дивитися на дорогу, а не в моє декольте.

Але все-таки я доїхала живцем.

Біля яскравих неонових вивісок клубу я нарешті зустрілася із Софією. Вона вже крутилася біля входу, вся в шкірі й металі, сяючи від передчуття вечірки.

Щоправда, Данечки поруч не було.

Мабуть, після нічного знайомства з Борюсіком у хлопця досі десь нервово сіпалася нога.

Побачивши мене, Софія захоплено заплескала в долоні й вигукнула на всю вулицю:

— Ходімо, амазонко!

Я приречено зітхнула, поправляючи важкі браслети на передпліччях і закидаючи назад гриву фальшивого волосся.

— Так, сьогодні я амазонка, мать твою... — буркнула я собі під ніс. — Якщо вже цей тиждень вирішив зробити з мого життя суцільне шоу, то пройду цей шлях до кінця. Зі щитом чи як вийде.

Ми штовхнули важкі двері клубу, і нас миттєво накрило хвилею шалених басів, запахом дорогого алкоголю та хаотичними спалахами стробоскопів.

Ми впевнено покрокували до гримерки повз VIP-зону.

Я випадково кинула погляд на кутовий диванчик у напівтемряві залу... і ледь не прикусила собі язик.

На м’яких шкіряних сидіннях із келихами віскі сиділа солідна компанія.

І прямо в центрі, ліниво посміхаючись і щось обговорюючи з партнерами, сидів...

Андрій Сікорський.

А трохи далі, біля барної стійки, розмовляючи з охороною, миготіла знайома чоловіча спина в цивільній куртці.

Блін...

Цей профіль. Коротка стрижка.

......

Макс?!

Слідчий Орловський теж тут?! 

​Я різко насунула капюшон плаща мало не на самі очі й моментально втягнула голову в плечі.

Оце так сходила на роботу.

Ще кілька секунд тому я думала максимум про те, як не навернутися на цих клятих лакованих ботфортах і не заснути носом прямо в гримерці. А тепер що я бачу? У VIP-зоні розслаблено сидить Сікорський, а біля бару стирчить слідчий, який лише за останні дві доби бачив мене в максимально ганебних життєвих ситуаціях.

Прекрасно.

Просто прекрасно.

Всесвіт, ти серйозно?.. — приречено застогнала я подумки, гарячково вчепившись у край плаща. Невже я все-таки заснула десь у тій крижаній ванні, померла й тепер потрапила в персональне пекло для тривожних людей?

Софія поруч, звісно ж, нічого не помічала. Вона вже впевнено пробиралася вперед крізь щільний натовп, розмахуючи руками й на ходу вітаючись із якимись знайомими діджеями.

На мить обернувшись, вона голосно крикнула мені, намагаючись перекрити шалений гуркіт басів:

— Ходімо швидше! Ми сьогодні відкриваємо програму!

Ага.

І, судячи з усього, відкрию я сьогодні ще й абсолютно новий, космічний рівень сорому.

Я ще сильніше натягнула капюшон, гарячково молячись усім відомим богам, щоб: Андрій навіть випадково не подивився в цей бік, Макс не повернув голову від барної стійки, а Вероніка Кац узагалі не вилізла з VIP-ложі, як демон із бюджетного фільму жахів.

Бо якщо вони зараз побачать мене в цьому образі войовничої амазонки з нічного клубу після: блакитних шароварів Жасмін, камери у відділку, криво застебнутої ранкової блузки й усіх цих езотеричних приворотів, то моя бідна репутація офіційно помре страшною, мученицькою смертю прямо тут, під спалахи стробоскопів.