Розділ 16

Двері аудиторії нарешті з гуркотом зачинилися. Анна Петрівна пройшла до кафедри, і в кабінеті миттєво запахло залізобетонною дисципліною. Вона важко опустила на стіл свій шкіряний журнал, поправила окуляри на переніссі й оглянула нас поглядом, від якого в кожного в шлунку заскиглив голодний студентський страх.

— Так, тиша в залі! — гримнув її голос, наче постріл. — Перед тим, як ми почнемо ваш так званий залік, у мене є важливе оголошення від деканату. На п'ятому курсі зараз починається гарячий сезон — випускна дипломна робота, магістратура. І за розпорядженням керівництва, наші молодші курси вимушено мобілізують.

По аудиторії прокотився хвилястий стогін розчарування. Тетяна поруч зі мною одразу зашепотіла:

— Ну все, прощавайте вихідні, нас знову запряжуть кріпаками тягати декорації...

— Мені не потрібні ваші зітхання! — миттєво відрізала «Гестаповка». — Студентка п'ятого курсу Вероніка Кац ставить свою масштабну дипломну виставу. І оскільки розмах там ледь не голлівудський, їй терміново набирають студентів для масовки. Потрібно закрити масові сцени. Участь обов'язкова для всіх, хто хоче побачити трійку в моєму журналі!

При звуках цього імені я ледь не прокусила собі язик.

Вероніка Кац?!

Та сама рожева лялька Барбі з учорашнього дня, яка істерила через полуничне морозиво і солодку вату?

Наречена Андрія Сікорського?!

— Зачекайте, — тихо шепнув хтось із хлопців на першій парті. — А хто така взагалі ця Кац? Звідки вона взялася?

— Ти що, з дуба впав? — одразу обернувся до нього староста. — Кац виявляється в іншій групі, на паралельному елітному потоці. Вони там взагалі окремо від нас існують, наче на іншій планеті.

— Реально, — піддакнула дівчина з другого ряду. — Я її теж ні разу в очі в інституті не бачила.

Я сиділа, вчепившись пальцями в край парти, і подумки волала в космос.

«Звісно, я ніколи її тут не бачила! Мені взагалі ніколи по сторонах дивитися!»

Поки звичайні студенти ходили на перерви, заводили знайомства і пліткували в буфеті, я пулею летіла додому, перевдягалася в мантію пані Зари, розкладала карти Таро, гуглила досьє на багатих клієнтів, відбивалася від кредиторів, спілкувалася з бандитами Борюсіка і вислуховувала скрипи крука Муна.

Де в цьому графіку знайти час, щоб вивчати обличчя п'ятого курсу?!

Але найстрашніше наздогнало мене в наступну секунду.

Масовка.

Дипломна робота Кац.

П'ятий курс...

В голові раптом вибухнула атомна бомба усвідомлення.

Постривайте...

В мене ж у самої скоро випускний курс!

Кінець бакалаврату вже дихає в потилицю.

Диплом за рогом!

Я застигла на стільці, відчуваючи, як мене пробиває холодний піт.

Я поняття не маю, як, що і коли я буду здавати!

Я взагалі не уявляю, як написати бодай один розділ тієї дипломної роботи, коли в моєму житті кожні дві години стається якась катастрофа!

Мій мозок настільки застряг у спробах: вижити, заробити грошей, не сісти у в'язницю, не згоріти від сорому, і не померти від нервового зриву що я геть забула про власне закінчення інституту.

— Ну що, Майська, — Тетяна знову штовхнула мене ліктем, виводячи з трансу. — Готова бути фоном для великої зірки Кац? Кажуть, її Сікорський спонсорує, там костюми дорожчі за весь наш корпус.

Я повільно опустила лоб назад на парту.

«Йоп тарарай...» — приречено заскиглила я всередині. — «Я буду бігати масовкою у дівчини, якій відмовила приворожити хлопця. Під керівництвом викладачки-гестапівки. А її наречений щойно підвіз мене під корпус і бачив мою розстебнуту блузку...»

Світ, зупиніться.

Я вийду.

Анна Петрівна тим часом суворо ляснула долонею по столу:

— Досить базікати! Кац чекає вас на першу репетицію сьогодні після обіду. А зараз — відкриваємо зошити. Пишемо залік!

Стоп...

Так Кац же приходила до мене приворожити його.

Чому тоді він її жених, хм?..

Учора він мене на каву запрошував...

А позавчора вона сиділа в моєму кабінеті й просила приворот…щоб пропозицію зробив…

...

Цікаво.

Моє сіпаюче око знову відновило свою шалену роботу.

Проблем стало офіційно тисяча одна 

У моїй кишені раптом зухвало й наполегливо завібрував телефон. Я обережно, ховаючи руки під партою, витягнула гаджет і зиркнула на екран. Повідомлення прилетіло від Софії. Тієї самої Софії, яка ще кілька годин тому грайливо випитувала в патрульного про наручники, а зараз, схоже, вже повністю забула про поліцейський відділок і фонтанувала енергією.

«Злато, ти ж не забула? — писала вона капслоком. — Сьогодні виступ у клубі! Сьогодні ж п'ятниця! Так чудово, розігріємо цей вечір на повну!»

Я ледь не простогнала на всю аудиторію, закриваючи обличчя долонею. П’ятниця? Виступ у клубі? «Так чудово»?! Просто фантастика! Після того, як я провела ніч у камері в костюмі принцеси Жасмін, заснула в крижаній ванні, мало не розчавила кота і ледь не розпласталася на капоті Сікорського, мені тільки виступів у клубах не вистачало. Мені б до ліжка живим трупом докульгати й подушку обійняти!

Але Софія, як завжди, жила у своєму рожевому світі, де не існувало дефіциту сну та гестапівських викладачок.

Я суворо вимкнула екран і заштовхала телефон якнайглибше в сумку. Клуби, танці й Софія зачекають. Бо прямо зараз переді мною стояла куди більш реальна й небезпечна загроза в особі Анни Петрівни, яка вже почала розсувати заліковки на столі.

«А поки... поки якось треба здати екзамен, — гарячково скомандувала я сама собі, витираючи холодний піт із чола. — Здаємо екзамен. Просто вижити наступні пів години».

— Так, Майська! — Анна Петрівна різко ляснула журналом по столу, від чого Тетяна поруч здригнулася. — Годі підпирати щоку. Іди-но сюди, покажи, що ти там вивчила з психології сценічного ефекту та емоційного шоку. Твій білет!

Я піднялася, відчуваючи, що мої коліна нагадують переварене спагеті. Підійшла до кафедри й витягнула папірець. Білет номер шість. Психологія паніки та достовірність відображення стресу.