Розділ 8

Ранок зустрів мене таким диким головним болем, що мій мозок, здавалося, просто плавився й повільно стікав кудись у капюшон худі.

І що найпарадоксальніше — мені до нестями, до тремтіння в колінах хотілося пива.

Я завжди люто ненавиділа пиво.

Мій колишній хлопець, із яким ми розійшлися кілька місяців тому з гуркотом і взаємними прокльонами, пив його літрами, залишаючи брудні бляшанки по всій кімнаті. Це дратувало мене до сказу.

Але зараз...

Зараз я б не відмовилася навіть від найтеплішого пива у світі.

Ну або хоча б від відра аспірину.

Екран телефона раптом блимнув.

Слава всесвіту — повідомлення від адміністратора ТЦ, де я сьогодні мала підробляти:

«Майська, відбій по поролонових костюмах. Ніяких гігантських ведмедів. Тема відкриття — діснеївські принцеси. Твоя роль — Жасмін. Костюм у роздягальні».

Я полегшено впала назад на подушку.

Дякувати богам езотерики.

Принаймні мені не доведеться пріти всередині триметрового шматка штучного хутра з вишневим похміллям.

Східний костюм, шаровари, відкритий топ — чудово.

Хоча... Жасмін із мішками під очима й обличчям людини, яка пережила духовне очищення наливкою тьоті Рози, — це вже якась артхаусна версія «Аладдіна».

Я важко сіла на ліжку, тримаючись за скроні.

На спинці стільця, просто поверх моєї відьомської чорної перуки, сидів великий чорний крук Мун і пильно, не кліпаючи, дивився на мене своїми розумними очима-намистинками.

Кіт Мар тим часом хропів десь під ковдрою, а от птах явно щось задумав.

— Хочеш щось сказати? — хрипко запитала я ворона.

Мун повільно схилив голову набік.

— Неее... — абсолютно несподівано й дуже чітко пробасив він.

Я мимоволі посміхнулася, попри те, що від кожної мімічної судоми голова вибухала міріадами іскор.

— Ну молодець... Ти ж моє чудо, чуєш?

— Чудо! — гордо відчеканив птах, змахнувши крилами.

— Розумниця, — зітхнула я, повільно підводячись на ноги. — Лети до Елі, нехай дасть тобі горіхів, пророк ти мій кінематографічний.

Попереду на мене чекало грандіозне відкриття торговельного центру, де господарем був сіроокий Андрій Сікорський, десь на фоні маячив кароокий слідчий Макс Орловський, а мені належало натягнути східні шаровари й вдавати, що моє життя не котиться шкереберть під звуки Телеграмму.

Я стояла біля велетенського казкового замку в шикарному блакитному костюмі принцеси Жасмін — шовкові шаровари, відкритий топ, золоті браслети й довга чорна коса. Дякувати театральній костюмерній за якісні шиньйони.

Похмілля після вчорашньої вишневої наливки тьоті Рози все ще делікатно постукувало мені в скроні, але я трималася як могла.

Прямо зараз я позувала для фото з якоюсь маленькою милою дівчинкою в пишній рожевій сукні, натягнувши на обличчя свою найкращу, максимально солодку діснеївську посмішку.

— Посміхайся, сонечко, зараз вилетить пташка, — щебетала я, хоча всередині мріяла тільки про холодну мінералку й нову печінку.

І тут прямо за моєю спиною, біля великої декоративної пальми, пролунали знайомі чоловічі голоси.

Я мимоволі навострила вуха.

Андрій Сікорський і... його бізнес-партнер Олег.

Олег був трохи старший за Андрія, виглядав дорого, солідно й поважно. Але, як виявилося, цей грізний співвласник корпорації був забобонним до мозку кісток.

Вони говорили впівголосу, але акустика біля казкового замку була просто фантастичною.

— Андрію, я тобі кажу — це прокляття! — майже панічно шепотів Олег, нервово озираючись. — Мені кінець. Я ж грішний чоловік, ну... ходив трохи наліво, бувало. Так моя благовірна дізналася і поперлася до цієї... як її... чаклунки Зари! І та дала їй якесь зілля!

Я ледь не здригнулася, почувши власне відьомське ім’я.

Дівчинка в мене на плечі здивовано підняла очі, а я продовжувала тримати ідеальну посмішку Жасмін, затамувавши подих.

— І що? — стримано й сухо запитав Андрій.

Його сірі очі, мабуть, зараз знову випромінювали тонну скепсису.

— Що-що... Впала моя чоловіча сила, Андрюхо! Повністю зникла! — трагічно бідкався Олег. — Але найстрашніше — це чортове закляття працює вибірково! Розумієш?! На дружину — працює! А на коханку — ні! Узагалі нуль! Вона мені всі сторонні об’єкти заблокувала!

Я почула це й ледь не померла від сміху прямо перед камерою.

Мої щоки судорожно засіпалися, а губи розтягнулися в такій широкій посмішці, що мама дівчинки, мабуть, уже почала підозрювати в принцеси Жасмін нервовий зрив.

«Боже мій...» — волала я подумки, прикриваючи рот рукою під виглядом кокетливого східного жесту.

Я ж чудово пам’ятала цю пані Ганну, яка минулого тижня ридала в мене в кабінеті через зради чоловіка.

Уся “магія” пані Зари трималася лише на тому, що розумна дружина почала вправно підливати своєму любвеобильному олігарху розчинену Віагру в ранкову каву перед подружнім ліжком.

А от бідна коханка, очевидно, не здогадалася додати чарівні таблетки.

І тепер, бачте, у втраті чоловічої сили, падінні акцій і життєвих невдач винна пані Зара.

Ну просто геніально.

— Олегу, це абсурд. Які відьми? Які закляття? — втомлено відповів Андрій. — Тобі треба просто відпочити й перевірити судини.

Я ледь помітно примружилася.

«Тоді чому ти сам записувався до пані Зари, га, Сікорський?..» — майнула в голові раптова думка.

Мишко ж учора чітко сказав, що Андрій був у списку клієнтів і в останній момент скасував зустріч.

І чомусь мені раптом стало страшенно цікаво — навіщо такий чоловік узагалі хотів прийти до “відьми”.

Судячи зі звуку, він ще й співчутливо поплескав партнера по плечу.

— Та що ти розумієш! — не вгамовувався Олег. — Я тепер через цю Зару спати не можу! У мене акції падають, бізнес сиплеться, і...

— Дякуємо, принцесо! Чудове фото! — раптом вигукнула мама дівчинки, забираючи дитину.