Розділ 10

 Човгаю у свою кімнату. Верчу телефон в руках. Кілька пропущених від Марфи та Зоряна. Прямо не знаю, хочу я собі ще душу потравити чи спати вкластися?  Марфа знову розкаже, що про мою кривомозкість…А Зорян, який з голови не виходить навіть покурити ще більше розтріпає мені нерви. А я безвольна й тішусь тим, що просто його бачу. І хочу я його не тільки бачити. І від Марфи нікуди подітися…

   Зітхаю, але беру себе в руки. Спершу набираю Марфу. Думки забиті, тож автоматично набрала відео.

Й першу мить, як побачила Марфу, сіпнулася.

- І чого, як заєць, стрибаєш? – вловила той мій двіж ця мудра жінка.

- А я бачу, ви так непогано влаштувалися, крісло-гойдалка, кіт…келих з чимось…

- Я на пенсії, я можу собі дозволити, – степенно повела вона рукою.

- Можу тільки позаздрити.

- Не заздри, дитинко, – примружилася Марфа, обережно погладжуючи кота, що вмостився в неї на колінах. – Бо за кожним келихом й котом стоять роки боротьби, нервів та магічної практики.

- Ага, і ці роки, схоже, не були даремними, – я кивнула на затишний куточок із книжковими полицями, вазонами та свічками, які створювали майже сакральну атмосферу.

- Ти маєш рацію, – вона усміхнулася і зробила ковток із келиха. – Й перейдемо до твоїх проблем. По твоєму затяганому вигляді бачу, що амулет ти зняла.

- Зняла. Але гарно було б зрозуміти, що то за амулет, звідки взявся й хто його вдягнув на дівчину.

- А дівчина, що? – примружилася Марфа.

- Вижила після моїх дій.

- Похвально. Яка неймовірна жага до життя. І що каже?

- Каже, що амулет їй хлопець подарував. Який потім таємничим чином зник.

- Ось вона довершена простота в дії… – задумливо пробубоніла жінка.

- Це все чудово. Але що за амулет, де його взяли, скільки такого ще є?

- Етногенез стародавнього населення України вирізняється своєю складністю та багатолінійністю, об'єднуючи численні впливи, культури та народи, які залишали свій слід на цих землях протягом тисячоліть. Українець - це унікальний результат тривалого процесу еволюції людського життя, що охоплює різні етапи: від найдавніших племен мисливців і збирачів до епохи трипільської культури, скіфів, сарматів, слов’янських племен і пізніших народів. Кожен з цих етапів вносив свій внесок у формування культурної, мовної, генетичної та історичної спадщини українського народу. Давньослов’янські корені закріпили основи традицій, вірувань й способу життя, що поступово трансформувалися під впливом інших цивілізацій, таких як греки, римляни, тюрки, візантійці й сусіди-європейці. Усі ці елементи створили унікальний етнокультурний код, який і сьогодні віддзеркалює багатогранність історії

- Чого це ви зі мною зараз науковою мовою заговорили? – насупилася я.

- Слухай, нещастя, я хто по-твоєму?

- Відьма? – кинула я несміливе припущення.

- Угу! Ускладнимо завдання й відкинемо магічне. То ким, я по-твоєму була?  

- Коли? – щось не втямила я питання.

- Притрушена, ти все-таки запакуй свої амбіції в чорний пакет. Бо дивлячись на тебе так і хочеться сказати, що найкращий контрацептив «Спи собі сама!», щоб вже точно надійно було.

- Гаразд! – потрималася я за лоба. – То моє питання мало звучати: «Марфо, а ким ви працювали?»

- Я доктор історичних наук.

- А?! – таки видихнула я. – Бо слів більше не було…культурних.

- Етимологи пов’язують походження слова «відьма» з давньоруським іменником, що означав «знання». Дослівно «Та, що все знає».

- А потім щось пішло не так і слово стало вживатися в значенні «зла, сварлива жінка», – кинула я свою гіпотезу.

- Я навіть здогадуюсь, ЩО могло піти не так, – вицідила вона отруту.

- У мене тут питання з амулетом… – м’яко нагадала я.

- Угу! Проблема в тому, що у нас занадто багато культур, а ми замало знаємо про наших предків. Наш клімат та вологий ґрунт погано зберегли сліди первісного життя. У нас недостатньо інформації…

- І це ще, якщо тільки сподіватися, що воно з України, – буркнула я.

- Ага! Але ж навіщо нам дивитися на прості варіанти, коли можна відразу замахнутися на щось міжконтинентального значення. Заодно можемо ще глянути варіант прибульців з космосу, щоб уже точно нічого не пропустити.  

- Але мені життя буде замало, щоб перелопатити всі історію України, – розпачливо розвела я руками.  

- Чого всю? Розпочни з язичництва. Анімізм, тотемізм, шаманство все тягнеться звідти. У неандертальців уже існували уявлення про потойбічний світ та релігійні уявлення.

- Так! Мені стало легше, – вимучила я посмішку, уявивши цю безнадійну справу.

- Я не можу робити усю роботу за тебе. Ти бачиш, ти ведеш, ти виконуєш. А практика дозволяє якнайшвидше досягти мудрості. Розгойдуй свої рамки, відкривай нові горизонти й тебе перестане лякати це життя. Бо страх — це лише межа твоєї уяви, не більше. Якщо ти боїшся, значить, ти вже на порозі чогось нового. Тож прийми цей страх, але не дай йому стати твоїм господарем. Розумієш, усі ми вчимося, і це ніколи не припиняється. І кожен крок уперед — це випробування, іноді навіть біль. Але тільки через це ти стаєш сильнішим. Вивчай життя, смакуй його різноманітність, приймай виклики, бо саме вони перетворюють тебе на того, ким ти можеш бути. Коли ти побачиш перші результати своїх зусиль, то зрозумієш: світ не такий уже й страшний. Він просто складний, багатошаровий і безмежний. І якщо ти відкриєш серце для змін, життя перестане здаватися тобі ворогом. Воно стане твоїм союзником.