Розділ 3

Навіть не знаю чи то моя присутність в безпосередній близькості, чи то Єлисей якимось богам помолився, але ніч у мене пройшла лишень під вибухи шахедів. Відсутність Єлисея в моїй голові прямо тішить й навертає на позитив.

  Позитив в українців в отому щоденному триндеці взагалі має дивовижні форми. Нерви натягнуті, як струни скрипки, розум не знаходить спокою навіть в нічній тиші, безсоння стає постійним супутником, неспокій, як тінь слідує манівцями, й ти такий щас бахну кавусі й можна жити.

  Мій позитив ще той голодранець, майстерно навчився зникати безвісти й розчинятися в потоці негативних емоцій, наче крапля води в океані, так би мої проблеми робили й ціни їм би не було.

   Після ранкового душу я розпатрала свою сумку. Оглянула гардероб, уявила варіанти розвитку подій й, про всяк випадок, вбралася в джинси. Хто його знає куди мене доля з тим привидом заведе.

  Й натхненна думками про каву повзу на кухню. Пахне млинцями. І відразу, аж пуз забурчав.

  На кухні у фартухові хазяйнує Еміль. Чого не очікувала того не очікувала.

- Доброго ранку! – вітаюсь і в усі очі розглядаю пацика.

Щось в ньому змінилося. Ну в глобальному плані багато чого змінилося. Й він вже не той задихлик якого паразитуля доїдала. Підтягнувся, поправився, сяє. О?! О! Та він закоханий. Гм! Оу! Ум! Ясно чого Єлисея накрило ще більше. Брат закохався, віддалився, а він почувається на обочині життя. Ох, ці взаємини.

- Доброго…ранку! – підскочив він. – А я млинців насмажив.

- А я думала, що ти навіть не знаєш з якої сторони до плити підійти, – задумливо пробурмотіла я, вдивляючись в його очі в яких замайоріла тривога.

- Все я вмію, – буркнув Еміль. – Єлисей млинці любить.

- А Єлисей де? – цікавлюсь я.

- Ще спав, – зітхає Еміль.

Й те зітхання, як зізнання, що зі сном там повна проблема.

- Ясно! – прошаруділа я до кавоварки й потикала в кнопочки в очікуванні кави.

Еміль перегорнувши млинець дістав варення й все виклав на стіл. Клас! Їжа.

- А привид…він де? – обвів він поглядом кухню й витріщився на мене.

- Час для привидів темна ніч. Сонячний день, то не для них, – пробурчала я, старанно намазуючи варення на млинець.

- А як від того привида позбутися? Ти ж знаєш? – примружив він очі.

- Спалити його залишки, – під добрячий кусь буркнула я.

- А як ми будемо шукати тіло привида? – горіла його допитливість.

- Розпочнемо з чогось простого. З кладовищ. В Києві зараз, – я потягнулася за телефоном й наклацала потрібну інформацію, – 29 кладовищ.

І на цій інформації я зависаю. Приміряюсь до ідей і так і сяк. А потім думаю, а що я втрачаю? Час? Ну так, я б його плідно провела добуваючи з глибин душі нову порцію страждань. А  тепер може в мене буде новий досвід приборкування привидів.

- А чого з кладовищ? – витріщається на мене Еміль.

- Бо привиди, зазвичай, це душі людей, які з якихось причин не пішли у потойбічний світ. А це передбачає, що тіло його мертве, – пояснюю я читане й перечитане, яке мені втелющила Марфа.  

- А в тому потойбічному світі ми усі там будемо? – дряпає його цікавість.

- А ти прямо зранку хочеш поговорити про життя після смерті? – видихнула я. – Уявлення про загробне життя у різних вірувань різні. Українці, он вірили, що коли людина вмирає, то її душа відлітає до Вирію. Окрім того, наші предки вважали, що є люди, які мали дві душі. Двоєдушники. Приклад цьому упир, який після смерті може ходити по землі.

- У нас і упирі є? – замер ховрашком Еміль.

- Ем, можливо, – прожувала я млинця.

- А чому привид причепився до Єлисея? – поставив він хороше запитання.

- Певно, Єлисей був ідеальним кандидатом. Завантажений дурнею по самі вуха, з хронічним недосипом, дотичний до позамежного.

- Чого це ви мене обговорюєте? – прошкрябав голос Єлисея наш спокій.

- Цікавий ти штріх. От і обговорюємо. А що шкода? – повернулася я до нього.

- Мені таке не подобається, – набурмосився він.  

- Переживи це якось. Не всі ж будуть робити виключно те, що тобі подобається, – аж фиркнула від такої наївності.

- А може мене просто перестанете обговорювати поза очі? – вп’явся він поглядом в Еміля, а потім в мене.

Аж щира посмішка набігла.

- Як тільки перестанеш падати у мої сни, я тобі ще й медальку випишу. І може навіть дорогу до вашого будинку забуду.

- Чого? – закусив губу Еміль. – Ми тобі раді.

- От-от! А мали б весело тусити з друзями, а не з недовідьмою.

- Ми тебе втомили? – зробив висновки Еміль.

- Живіть нормальним життям, зустрічайтесь з нормальними людьми, ставте амбітні цілі, досягайте успіху, реалізовуйте себе, перед вами купа можливостей, не зводьте світ до спілкування з людиною з купою потойбічних проблем, – закотила я очі.