Глава 8

      Домініка і Ксюта неквапливо спускались по сходах, коли на другому поверсі відьма зупинилась і натиснула кнопку дзвоника на темній двері, яка була оббита старим дерматином. За дверима почулись шаркаючі кроки, і вийшла бабуся, яка одразу ж посміхнулась.

     -Доброго дня, бабуся Нюся – теж з посмішкою сказала Домініка. – Ви у найближчий час нікуди не плануєте піти?

    -Доброго дня, дітонько. Ні, нікуди, ще буду вдома.

    -Ну тоді чекайте. Через півгодини Олексій буде тут.

Ксюта здивувалась, про перевертня Домініка їй нічого не казала, може, щось трапилось? А відьма продовжувала:

    -Може, хочете чогось смачненького?

Баба Нюся засмутилась : -Ну якщо тільки отих рожевеньких зефірок – ховаючи очі сказала вона.

   -Вони й справді смачненькі – підморгнула Домініка – особливо, коли не стежиш за фігурою.

  -Та яка  в мене вже фігура – Бабуся Нюся підморгнула у відповідь – А солоденького дуже хочеться.

   -Тоді чекайте на Олексія – і Домініка пішла по сходах вниз, а Ксюта побігла за нею, думаючи про цей дивний діалог.

   Коли дівчини опинились на вулиці, то одразу ж побачили Льоху, який сидів під великим розкішним дубом і  дрімав.

   -В тебе на обличчі написано з десяток питань – сказала Домініка –Але відповіді на них прості і зараз ти їх почуєш. Бабуся Нюся жителька цього будинку і в неї немає родичів. Одного разу я побачила, як вона несе з магазину торбинку з буханкою хліба, пакетом молока, пачкою вівсянки та пакунком чогось, схожого на маргарин. Тоді я визвала сюди Льоху, ми пішли в супермаркет і купили таких продуктів, що були б корисні літній людині. Льоха потрібен для того, щоб донести ці пакети до другого поверху бо я не кобила, таскати усе на собі, а пакети важкі. Бабуся трішечки позапиралась, але продукти прийняла. Тепер кожні два тижні ми ходимо до магазину і купуємо продукти для неї. Ще питання є?

    Ксюта відчула, як сльози закіпають на очах і теплими доріжками біжуть по щоках.

    -Ви робите це … просто так? – вона не знала, що сказати ще. – Але з того, що ти казала про людей і Афанасія, я зрозуміла, що вам байдуже, що трапляється поруч.

     -Не плутай ці речі, мені байдуже, коли один багатій вбиває іншого, нехай і  магієй, але не допомогти людині, яка потребує допомоги,  – це зовсім інше. Ми з Олексієм робимо це, тому що того потребує наша совість та серце.

     -Але ти не казала… - знов почала Ксюта

     -Я повинна була повісити на груди табличку «Допомагаю людині кожні другу п’ятницю»? Це шось би змінило? – Домініка іронічно подивилась на Ксюту. – Чи ти маєш на увазі те, що  я відьма і в мене не подключена опція «співчуття»? Ще раз тобі кажу, не потрібно рятувати світ словами, це не допоможе нікому. Слова потрібні для створення заклять, а рятувати світ краще ділами. Тому давай вже рухатись, в нас сьогодні багато справ.

    -В тебе добре серце – прошепотіла Ксюта.

    -Так, але це не означає, що я тримаю його нарозхрист і дозволяю будь кому там знаходитись. Це дуже шкідливо для подальшого життя.

    Ще півгодини дружна трійця витратила в супермаркеті, а потім Льоха з двома і справді великими і важкими пакетами пішов у гості до бабусі Нюсі, а Ксюта з Домінікою попрямували по вулиці. В них була призначена зустріч з пророчицею Анастасією.

      В робочий час гуляти по місту було приємно, тим більш, що погода стояла чудова, сонце гріло, а не напікало голову. Дівчата вели розмову про те про се, але раптом Домініка зупинилась і почала дуже пильно дивитися на чоловіка попереду. Ксюта навіть відчула, як щось коїться з простором, але дати назви ефекту не змогла.

      Через хвилину відьма мовчки сіла на лавку і почала сплітати і розплітати пальці.

      -Посидимо трохи – сказала вона Ксюті. – Почекаємо, коли цей чоловік відійде від нас якнайдалі.

      -Шо ж в ньому такого, що ми повинні сидіти?  -зацікавилась майстриня.

      -Зомбі, наприклад, роблять з інших людей зомбі, кусаючи їх. – почала Домініка. – Люди теж можуть поширювати ментальні віруси, передаючи їх один одному. Гнів, наприклад, подібний до пожару, його можна спинити тільки у самому початку, та й то не в кожного вийде. Дивись, що зараз буде, але спробуй не включатися.

      Чоловік, який вже відійшов на пристойну відстань, спіткнувся і полетів на землю. Гепнувся він так, шо Ксюті навіть стало його жаль, але тільки на хвилину. Тому що, підвівшись на ноги, він почав так орати, що міг би голосом своїм стекла повибивати. І, саме головне, поруч з ним метрів за двадцять з обох сторін нікого не було. Тобто, винуватих поряд не існувало.

      Добре, що дівчата сиділи досить далеко і не дуже чули, якими епітетами постраждалий нагороджував асфальт, вулицю, місто, президента. Він голосив хвилин з десять, а коли зрозумів, що шоу робити нікому, замовк, підвівся і пішов далі.

     -Ти знала, що так буде? – спитала Ксюта.

     -Я зробила, щоб так сталося – відповіла Домініка – Ця людина належить до категорії «сірники», коли вони гніваються, то вистачить дрібниці для того, щоб їх гнів спалахнув, як вогонь. Але й тухне він також швидко. Якщо такий розрядиться у повітря, як ти зараз бачила, то сил в нього вже не залишиться, і оточуючи будуть у безпеці деякий час.

    - Люди-сірники, ментальні віруси, чому про це кажуть в школі?

    -Про це розповідають на індивідуальному навчанні, і, повір, не кожна людина таке витримає. – Домініка насупилась, згадуючи щось, і продовжила – Але в тебе все це ще попереду – готуйся до цікавих нових вражень!

    Анастасія чекала дівчат у себе вдома, бо звикла працювати у рідних стінах. Вона зустріла гостей у шовковому халаті з драконами, нагадавши Ксюті про її роботу, і одразу ж провела їх до великої кімнати.

    -То ти є наша Творителька? – лагідно запитала пророчиця

    -Не певна, але може бути й так – відповіла Ксюта.

    -Але ми розраховуємо, що ви дасте нам точну відповідь – швидко сказала Домініка.