Глава 7

   Тим же вечером Марша поверталась в «Портал в потойбічне», але на цей раз її попутником був молодий менеджер, який назвав себе як  N.

Хоч він і був представником компанії, та, мабуть, із відьмами ще не стикався у своїй діяльності. Тому, про всяк випадок, ім’я своє не схотів називати сразу.

   -Я буду звати тебе Енн. – стримуючи посмішку сказала Марша – І не бійся ти так, я в неробочі часи не чаклую, і в жабу тебе не перетворю.

   Але хлопець так вчепився в кермо, що Марша почала побоюватись, що їхати вони будуть довго і тому почала переказувати веселі історії з практики.

   -Приходить якось до Заку ( це наш черговий чаклун) дідусь рочків під вісімдесят, і підозріло так дивиться на Зака, небов би це той до нього у гості прийшов. Становище врятували грамоти, діпломи та сертіфікати, якими у Зака вся стіна в робочому кабінеті завішана. Подивився на них дідусь і каже:

   -То ви справді чаклун?

   -Так – відповідає той – Якшо вас турбують істоти з інших світів, то ви потрапили саме туди.

   - Ой турбують – зітхнув дідусь – Ці прибульці, не знаю вже, з якого світу вони прибули,  мені терміново потрібно з ними щось робить.

    Поки Зак приходив до тями – він же чаклун а не космічний ренджер – дідусь розповів таку історію.

     Живе він сам, навіть собаки немає, і одного вечора до нього додому зайшли два прибульца. Отак взяли і зайшли, хоча двері були зачинені. Прибульці були симпатичні, з голови до ніг вкриті ніжно блакитною наче вовною, ходили на двох ногах і мали такі собі щупальця, які росли з голови і були не пухнасті. Великі  блакитні очі не були схожі на людські, але також враження не псували.

     Вони розповіли, що чекають на корабль-матку і поки є час, спілкуються з тими людьми, які здаються їм приємними. Дідок здивувався, але запросив гостей з космосу до столу і навіть запропонував прибульцям кави. Розмова пішла і землянин спитав, чому прибульці не вийшли на зв’язок з урядом, не встановили контакт з усіма людьми планети.

   -Розумієте – зітхнув Правий (так назвав його землянин, бо їхні імена складалися з незрозумілих звуків) – Ми не є представниками Групи Контакту, це не  наша робота. Не діло, коли пироги пече сапожник.

   -Але не турбуйтеся – дбайливо втішив Лівий – Ваша планета є у списку Групи Контакту, тому чекайте і до вас прилетять.

    Поки дідусь розповідав, Зак гарячково згадував, що потребує робити інструкція в такому випадку. Божевільних в «Порталі в потойбічне» ще не бувало, тому що потрібно було їхати далеко від цивілізаціі та ще й гроші немаленькі за це сплачувати.

    А дідок вів собі розповідь. Прибульці не стали дуже стомлювати його своєю присутністю, але пообіцяли прийти ще. І прийшли на наступний вечір. А потім ще раз. Але усе в цьому світі скінчується і через тиждень Лівий і Правий зайшли, аби попрощатися.

    -Ви дуже гостинна цивілізація – розчулено сказав Лівий. – Ми будемо рекомендувати вас Групі Контакту, і, можливо, вони прилетять до вас скоріше.

    Зак подумки взявся руками за голову, представивши, що подумали б ці наївні пухнасті прибульці, якби б  поспілкувались з землянами офіційно.

    -Але що ви хочете від мене? – спитав Зак у кліента.

    -Хочу, щоб ви встановили з ними контакт. – твердо сказав дід. – Я хочу з ними хоч листуватися! Мені дуже цікаво, чи народила вже  дитинча жінка в Лівого, а Правий дуже хотів піти на космічні курси підвищення і стати навігатором. Чи можна з ними зв’язатися?

    -Хіба вони не залишили вам свою космічну рацію для зв’язку? – Зак відчував, що зараз розрегочеться вголос від абсурдності того, що відбувається.

    -Залишили, авжеж – дідок розпрямив плечі – Але вона не бере, коли корабль у гіперстрибку!

     Зак зрозумів, що тут є вихід і запропонував :

 -Але ж є ще космічна пошта! Це потребує додаткових коштів, але це можливо. І ще потрібно щоб ви написали першим, якшо знаете адресу. А потім вони напишуть вам, ось і проблема вирішена.

   Менеджер Енн, який під час розповіді, нарешті, розслабився, зацікавлено спитав, що ж було далі.

   -А далі Зак через тиждень отримав від діда листа, з адресою по типу «у село дідусеві» але це вже було неважливо. Зак прочитав листа, відповів на нього, тому що до того допитливо розпитав дідуся про всі його розмови з прибульцями. Але головна фішка було в тому, що лист від Лівого і Правого був зачарований. Тобто перші п’ять хвилин після того, як лист був відкритий, здавалося, ніби то він написан на мові прибульців. А потім текст перетворювався на рідну мову кліента. І тепер, приблизно раз у місяць, Зак пише листи від імені пухнастих прибульців, які потім потрапляють креативному дідусеві,  який живе десь на півночі.

   -І саме цікаве – задумливо сказала Марша – Зак теж чекає цих листів. Тому що пише він дідусеві, насправді, про своє життя. Змінюючи аквапарк на космічний водний центр а різдво на день явлення Великого Пухнастого.

   -Немов онук пише дідусеві про те, як він ся має – менеджер Енн зітхнув, представляючи ті листи. – Театр абсурду – дід пише чаклуну, думаючи, що пише прибульцям! І вони, з ваших слів, обидва чекають на ці листи і не припиняють листування.

    -Що ж такого абсурдного для тебе у цьому? – спитала Марша – Усі, про кого ти сказав – живі істоти, в котрих є свої проблеми, бажання, сумніви. Неважливо, що один з них альбінос і чаклун а інший звичайна похила людина. Вони у листах підтримують один одного, цікавляться життям співбесідника, розповідають про себе, отримують поради. Це і є нормальне спілкування для розумних істот, якого б кольору і з якої б галактики вони не були.

     Повернувшись до роботи, Марша почала думати, що ж їй тепер робити. Перш за все вона просканувала кулон на предмет темних заклять, але нічого не виявила. Прикраса була така ж приємна на дотик, як і в той самий перший раз, транслюючи послання «Людяність це гідність» і нічого, окрім цього. Марша пішла на ризик, вдягла кулон на себе і проходила з ним цілий день, отримавши у результаті заряд бадьорості і гарний настрій.