Глава 6

Ксюта нічогісінькі не відчула, коли її прикраса вбила людину. Їй нічого поганого не наснилося вночі, сердце та інші органи не тремтіли і не стискувались. В неї були інші клопоти, бо Домініка проявила неабияку активність, і знайшла  власників майже для усіх її нових браслетів.

    Але зараз майстриня бігла на роботу у чайний салон, бо сьогодні з Китаю врешті решт прийшов  чайний посуд – гайвані, чахаї, піали. Усе це потрібно було прийняти, націнити, розмістити… Тобто, роботи забагато, відпочинку не передбачається.

        Вона попередила Домініку, що сьогодні буде дуже зайнята,  розраховувала попрацювати без перешкод, але до нєї у гості прийшла знайома, з наміром прикупити чаю, та розповісти свої новини.

        Соня неквапливо та вдумливо нюхала різні види чаїв, і так само неквапливо розповідала, що нарешті вона отримала запрошення на індивідуальне тренування від самого Афанасія Махешвар. Це був наймодніший тічер країни і попасти до нього навіть на групове зайняття було практично нереально, не те що на приватне.

        Але Соня була заможна та вперта, тому раз за разом заповнювала анкети і відсилала іх на сайт Афанасія. І, нарешті, це спрацювало.

        Перед тим, як їхати, потрібно було купити чаю, та, можливо, новий посуд, бо інколи тічер влаштовував після тренування чайну церемонію, і Соня повинна була бути готова до цього.

        Кажуть, що втомлюють емоційні люди, які розмахують руками, голосно говорять, але ті, хто так думають, ніколи не зустрічались з тихою та неквапливою Сонею. Вона вибирала усе так довго, що у Ксюти навіть голова заболіла, бо по кожному приводу Соня питала, чи не знає дівчина, що саме полюбляє Афанасій, ніби майстриня була його референтом.

        Наприкінці майбутня тічерка ( так Соня вже бачила себе у мріях), спитала, чи може є якісь чоловічи прикраси, з тих, що робила Ксюта. Дівчина сказала, що вже нічого не залишилось і у найближчий час не передбачається. Коли Соня таки пішла, Ксюта подумала, що вампір Валєра зі своїми бомжами поводиться краще і менше тріпає нерви.

         Втомлена Ксюта доповзла до квартири і з жахом подумала, що ніхто не відміняв їй ані домашної роботи, ані обіцянки зробити ще прикрас для Домініки. Але в такому стані майстриня могла тільки лягти спати, що вона і зробила, попередньо написавши Домініці, щоб та не розраховувала на браслети завтра.

      -Лягаю спати, бо дуже втомилася. – так скінчила своє повідомлення Ксюта. –Будь ласка, не дзвони мені сьогодні.

   І майстриня провалилася у глибокий сон.

  Домініка отримала повідомлення і щось ій у ньому не сподобалось. А коли відьмі щось не подобається, вона, на відміну від звичайних людей, намагається якнайшвидше прояснити ситуацію. Тому Домініка закрила усі двері в своїй кімнаті, запалила свічку та сандалові палички і зосередилась на образі Ксюти.

Спочатку, як завжди, нічого не ставалося, потім Домініка побачила ментальний образ майстрині і почала пильно дивитися на нього. Потрішечки усього - страхів, почуття вини, невеличкий гнів, але усе це було не критично. Домініка зосередилась на області голови, уважно дивлячись і шукаючи чогось незвичного. І знайшла! На ментальному образі Ксюти, чітко між бровами була темна хмаринка, дуже маленька, але неприємна на вигляд.

       Домініка спочатку хотіла немов би стерти її руками, але щось зупинило відьму і недарма. Хмаринка відчула присутність відьми, відчепилась від образу Ксюти і розтанула в повітрі.

      Шо за… - але Домініка вчасно зупинилась. – згадувати чорта зараз було не кращою ідеєю, і вона швидко виправилась – Шо це має бути?

 Але будити Ксюту відьма не наважилась,  тому продовжувала сидіти у світловому колі і дихати ароматом сандалу ще довго.

      Коли Домініка відчула, що з неї досить, вона привела кімнату у попередній вигляд і почала готувати собі вечірній трав’яний чай.

      А поки вона готувала, то дозволила собі лише одну тривожну думку, тому що не місце таким думкам за вечірнім чаюванням. І думка була така:

     Невже так скоро хтось вичислив Творительку і почав свої темні дії?

     Ксюта  прокинулась бадьорою та свіжою і одразу ж написала повідомлення Домініці, сповістити, що сьогодні усе гаразд. І дуже здивувалась, коли почула телефонний дзвінок від абоненту Домініка.

   -Доброго ранку  - привіталась Ксюта.

   -Доброго та не дуже – голос Домініки був трохи дивний. – Мершій до мене, негайно! Чую твоє, але… Але, як що хочеш мати ще один такий потворний вечір, то можеш ігнорувати мій наказ. То що ти мені відповіси?

    Ксюта зітхнула. Вона вже зроуміла, що відьма не б’є тривогу з за пустощів, тобто, справи кепські.

   -Через півгодини я у тебе. – коротко відповіла Ксюта і пішла збиратися.

    Домініка жила в дуже милому п’ятиповерховому будинку, двір котрого був засаджений старими деревами, а на газонах було висаджено  багато різних квітів, пахощі від яких наповнювали двір приємними ароматами.

    ЇЇ однокімнатна квартира виходила на сонячну сторону, ранішні проміні сонця заливали світлом кремового кольору кухню, теплий вітер задував у відчинене вікно, колихаючи легкі прозорі штори. І Ксюті стало так добре, так спокійно, як у дитинстві, коли вона просиналась від пахощів випічки на кухні, під акомпанемент ранішньої веселої метушні.

   -Потім обов’язково поп’ємо чаю – Домініка була спокійна, але зібрана – А зараз потрібно розібратись з тим, що сталося учора.

-Та це просто з перевтоми. – заперечила Ксюта.

-Так, з перевтоми до твоєї голови причепилась темна хмарка, і висіла там, подекуди я на неї не подивилась дуже пристально – згодилась Домініка, проходячи у кімнату. –Та ще й така хмарка, яку я не наважилась торкати навіть ментально. Тому зроби мені ласку, сідай отут на килимок, зачини очі і не рухайся, поки я тобі не скажу. Добре?

   -Ти просто генеральша якась – з усмішкою сказала Ксюта.

   - Так, і ти б знала, яка кількість «простих солдат» досі живі та здорові тому, що чітко і точно виконували мої команди – Домініка почала запалювати свічки. – А тепер роби що я сказала – Домініка посміхнулась і додала – Будь ласка.