Глава 2

Льоха сидів за компьютером, і мріяв. Чи ви вважаете, перевертні не можуть мріяти? Ну не звіри ж вони, а просто трішечки інші на вигляд... іноді... І, на відміну від сучасної молоді, книги читають або слухають, інколи навіть філософські. Або про тварин, і нічого тут  посміхатись. Останна прослухана книга Льохі сподобалась, хоча і назівалась трішечки дивно "Трое в лодке -  нищета, я, собаки". Але зараз Льоха мріяв про те, як він рятує від чаклуна прекрасну дівчину-перевертня, чорну пуму з білими носочками на лапах. А чаклун, отримавши ляпаса міцною лапою, втікає геть, забувши про свої закляття. Подумавши про це, Льоха зрозумів, що, сидячи біля компьютера, він нікого не врятує і пішов вдягатися.

    Одежу він вибрав для прогулянки стару та ні на що інше нікчемну. Бо (в книгах про те пишуть рідко), але перевертні у момент трансформації  одяг розривають на великі шматки, і вдягнутися в нього потім неможливо. І це ще не саме незручне.

          Колись було так, що Льоха перекинувся, одяг залишився на землі розірваний, а от трусселя зачепились за хвоста, який виконав роль ноги. І Льоха мчав на противника, а білизна з пінгвінами ріяла на хвості, як флаг на кормі судна.

         Ще Льоха полюбляв глядіти на вікна домів, вигадуючи життя, яке там могло бути. Тіні людей на фіранках, мерехтіня світла, пахощі їжи, яка готується - все це розповідало Льохові цілі історіі життя звичайних людей.

         І тому перевертень йшов по району, дивився на вікна, і відчував спокій і гармонію. Деякі кажуть, що такі, як Льоха повинні ненавидити людей за те, що відрізряються від них.  Льоха відносився до більшості людства, як до маленьких цуценяток, які і самі не розуміють, що роблять, хоч і можуть при цьому наворотити поганих діл. Десь він читав, що це стратігія поведінки для тих, хто є сильним.

           Ніяких чаклунів, або дівчаток-пум він не зустрів, звісно, але прогулянка усе одно вийшла чудовою, та час вже був пізній, і Льоха вирішив повертатися. Він вже почав розворот, коли почув внутрішній голос, який наказав: " ще трохи". Поки Льоха думав "чому та навіщо?", тіло виконало команду, і продовжило шлях до приватного сектору.

           Маленькі хатинки з квітучими липами навіть употьмах викликали теплі спогади дитинства, і Льоха згадував, як він сам жив у такій хатинці. Як у тріскучий мороз вікна вкривали візерунки, як тепло було лежати на пічці, як смачно пахло димом, коли розтоплювали цю піч...Льоха різко зупинився. Пахло димом по-справжньому. Напевно, готують їжу - була перша думка. Перевертень глянув на трубу, але диму не було. Багаття на вулиці? Не чути, не бачити. І той самий внутрішній голос підштовхував - "що ти встав, як дерево, дій".

      Але поки Льоха вів внутрішній діалог зі своїм голосом, тіло вже почало трансформацію, і через пару хвилин на вулиці стояв мохнатий сірий вовк.

          Маленький паркан він перетнув, і не помітив, опинившись на чистенькому подвір'ї. Але що далі? Вовк торкнув лапой двері - зачинено. Льоха у вигляді людини поважав часну власність, але Льоха у вигляді вовка, якого ще й підганяв внутрішній голос, вирішив, що начхати.

         Вікно розлетілося на дрібні уламки від удару лапою,  короткий стрибок - і перевертень опинився у хаті. Запах диму тут був нестерпний, а ще пахло людьми, маленькими і старими.

         -Де ж ви є? - подумав Льоха, і тут йому згадалося кіно, у якому діти від пожежі ховалися під ліжко. Він забіг у комнату, і побачив на ліжку бабусю, яка спала, ще й хропла уві сні. Винести її в образі вовка було неможливо, тому ще дві хвилини Льоха був вимушений витратити на трансформацію.

         Добре, що бабуся так і не прокинулась, бо побачити, як тебе з хати виносить голий чоловік  - таке ще видовище. Поклавши бабусю на траву Льоха повернувлся у хату, не обертаючись, бо діти могли злякатися вовка, і побігти у полум'я.

         Дітлахи - хлопчик та хлопчик - насправді ховалися під великим ліжком у кімнаті. Льоха простягнув руку, і ласкаво проспівав: - Ваша бабуся вже на вулиці, чекає на вас. Тому виходьте, будь ласка. - одночасно обертаючи навколо себе простирадло, бо потрібно було ще повернутись додому.       

          Коли всі троє вібігли з хати, Льоха сказав старшому хлопчикові:

        - Мерщій біжи до сусідів, нехай дзвонять пожежникам.

        Того двічи прохати не прийшлося, і Льоха почав будити бабусю, яка спала дуже крепко, мабуть, надихалась чадного газу. Коли бабця почала подавати ознаки життя, він сказав молодшому

        - Сиди тут, чекай дорослих.

        І швидко пішов з двору, радіючи, що не взяв з собою ані ключі ані мобільний.

        Аліна вже була вдома, тому використовувати "аварійні" ключи з потайного місця не довелося.

        - Знов не встиг? - спитала вона, коли Льоха з'явився на порозі, закутаний у простирадло. І тут Льоха зрозумів, що ж так шкребло йому у думках по дорозі додому.

        -  Трансформація почалась несвідомо, - він аж захрип від цієї думки. - Я нічого не робив, - і він подивився на Аліну великими від страху очима.

        Несвідома трансформація - кошмар будь-якого перевертня. Та сама, що показують у кіно, коли процес залежить від місяця, і його неможливо зупинити самостійно.

       - Але ж я завжди міг, - пошепки сказал Льоха, і Аліна зрозуміла, що потрібно щось діяти.

       - Зачекай-зачекай, - квапливо сказала вона, - має бути якійсь фактор, якого не було раніше, - Ії погляд зупинився на браслеті, якій був єдиний, що залишилось на братові з одягу.

       - Щось таке Домініка мені говорила. Зараз я їй подзвоню!

       Домініка була на зв'язку, і Аліна, вибачившись за трохи піздній дзвоник, спитала:

       - А яке, ти казала, послання в Льохіному браслеті?

       - Відчуваєш - дій, - миттєво відізвалась та. - Що, спрацював?

       - Схоже на те, - і Аліна передала слухавку братові, щоб він пояснив ситуацію.