Розділ 7. Шеєльський зелений

Автомобілі зі скреготом загальмували перед самим входом, з швидкої витягли каталку і бігом повезли в вестибюль. Назустріч сходами злетів Ван Раппард. Вочевидь, йому зателефонували з півдороги. Ольга кинулася до каталки й майже сахнулася.

Те, що лежало перед нею, мабуть було жінкою. Судячи зі статури, юною. Досі живою. Закривавленою. Все тіло дівчини було вкрите страшними виразками. На нещасній було геть подерте зелене плаття. Схоже, вона сама пошматувала його, розчухуючи рани. Жінка нагадувала живий кадр з фільму жахів.

Ван Раппард заплющив очі, закинув голову і ледь помітно заворушив губами. Через якусь хвилину озирнувся.

— Vert de Scheele. Плаття негайно зрізати й в лабораторію.

Розділ 7

В кінці 18 ст видатний шведський хімік Шеєль винайщов смагарагдово-зелений барвник. З цього моменту почалося ціле століття смертеносної європейської моди. Адже в склад яскравої фарби входив миш'як.

Знуджені звичними бляклими зеленими відтінками люди як подуріли. Зелені плаття, обивка меблів, штучні квіти для зачісок, свічки, дитячі іграшки...

А коли на початку 19 ст неординарний британець Уільям Морріс влаштував революцію своїми унікальними візерунками для шпалер, смарагдом засяяли навіть стіни.

І не можна сказати, що не лунали дзвіночки. Ба, цілі набати!

Ближче до середини 19 ст. тривожні знаки наростали.

У 1857 році доктор Вільям Хіндс з Бірмінгему тяжко захворів: блювота, спазми в животі, запаморочення, слабкість. Особиво тяжкі приступи ставалися після роботі в кабінеті, де нещодавно замінили обивіку стін на модну зелену з квітами. Зіскобливши частинки шпалер і зробивши пару тестів, доктор дійшов моторошних висновків: там миш'як. Шпалери він змінив, і йому стало краще. Пізніше він вилікував кілька пацієнтів зі схожими симптомами, порекомендувавши зробити ремонт.

В 1859 році у Франції було опубліковане дослідження дивних захворювань робітників квіткових магазинів. Глибокі зелені виразки, жовті нігті, зміна кольору шкіри, запаморочення, нудота. Всі ці люди мали справу з тканинами, пофарбованими шеєльським зеленим. 

В 1861 році лондонський хімік-аналітик Генрі Летебі долучився до розслідування смертей чотирьох дітей у родині робітників.  Він визначив причину смерті – гостре отруєння миш'яком, джерелом якого були шпалери в дитячій кімнаті. Справа потрапила в суд. Вердикт був винесений: висновки хіміка є "небажаними", а четверо здорових дітей померли з природних причин.

Втім, нічого дивного. На той час (як і зараз) все віришував бізнес. Повсюди активно рекламували й продавали відбілюючу пудру зі свинцем, оцтом та миш'яком. Випускалися спеціальні таблетки з миш'яком, що обіцяли позбавити будь-яку даму від ластовиння і прищів.

Вчені намагалися протестувати, та марно. Той самий  Уільям Морріс сміявся: "...Більшої дурості і уявити неможливо, ніби цих лікарів покусали їхні ж пацієнти.."

Чому? Та дуже просто. Його батько Улльям Морріс Старший був одним із інвесторів Девон Грейт Консолс - найбільшого об'єднання шахт. Найприбутковіших мідних шахт у світі. А мідна руда залягає разом із миш'яком. Це автоматично робило ДГК найбільшим виробником миш'яку у світі. Шаленим грошам та корупції, здавалося, неможливо протистояти. Але силами вчених суспільство почало змінюватися.

У 1864 році паризьку Гранд Опера відвідали імператор Наполеон ІІІ з дружиною. Марія Євгенія Ігнація Августина Палафокс вдягла неймовірну сукню яскравого і насиченого зеленого відтінку, Колір відразу отримав окрему назву - Паризький зелений - і миттєво увійшов у моду.

Але в піку французам збутнувалися британці. Журнал "Британський Медик" писав: "... чарівна власниця зеленої сукні і воістину вбивча. Вона носить у своїх спідницях отруту, достатню для того, щоб убити всіх своїх шанувальників..."

Для Вікторіанської Англії переломним моментом став 1879 рік. Тоді на офіційний прийом до королеви Вікторії запізнився чиновник. На гнів королеви він заявив, що ночував у Букінгемському палаці у кімнаті із зеленими шпалерами, і з того часу жахливо почувається. Лікарі стверджують, що це отруєння миш'яком. Вікторія психанула і наказала здерти всі зелені шпалери в Букінгемі.

Коли до простих громадян дійшла чутка, що сама королева обдирає зелені шпалери, вони відразу послідували її прикладу. Через 20 років ДГК розорилася і закрилася через падіння цін на миш'як та збіднення мідних копалень. Миш'як залишився лише у складі ліків від сифілісу, а в суспільстві розпочалися масові освітні кампанії: миш'як - отрута.

Продовжувалися вони до середини 20 ст і були настільки успішними, що в кінематографі та літературі образ отрути закріпився за зеленою рідиною, а зелений колір шкіри ще й досі асоцієюється з відьминими зіллями та отрутою.