Глава 9

Я прокинулася під вереск. Нічого так не бадьорить з ранку, як істеричні волання. Цього разу для різноманіття я зіткнулася поглядом з Зоряном й ми разом кинулися в сторону крику.

 Наша вчорашня панночка, яка мирно спала з усім комфортом на столі, тепер сиділа під столом, дикими очиськами дивилася на собаку й верещала. Пес теж на неї дивився з виразом «бо’, яке дурне». В руках Зоряна вертівся ніж. Й тільки в мене запитання, якого чорта відбувається.

- Та щоб тобі! Якого ти голосиш? – не витримала я того знущання зі своїх барабанних перетинок.

Й ця знахідка засіпалася, як припадочна. Може вона дійсно хвора? Й в ліс на ніч попленталася, щоб позбутися мук?

- Вона хвора, – і я виразно покрутила пальцями біля скронь, – чи просто безмозка?

- Я…ярчук, – раптом злетіло з її губ.

- Що ярчук? – м’яко перепитав Зорян.

- Диви! Говорить! – й собі здивувалася я.

- Я…я…ярчук… – потикала пальцем дівиця в собаку.

- Ти собаку знаєш, так? –  уточнив Зорян. – Пса звати Ярчук?

Й дівиця водночас закивала головою й шалено замотала, що ні.

Пантоміма зранку була сильним викликом. Глянула на пса. 

- О! Відійди від неї, може діло піде швидше,  –  виразно повела очима.

Той дещо зверхньо глянув на мене, але з місця встав й дратівливо неспішно відійшов від жертви переляку. А Зорян навпаки, плавно просунувся ближче до дівиці, непримітним рухом заховав ніж та з виразом найкласнішого хлопця в цьому світі, простягнув руку й допоміг панночці піднятися з підлоги.

- А хто такий ярчук? –  як той кіт Баюн, заговорював він її.

  Дівчина чарівно зашарілася, обсмикала свою сорочечку. Зорян кабанчиком метнувся й подав їй склянку з водою. Панночка зробила кілька ковтків.

  Закотила очі на той цирк й глипнула на пса. Сидить з незалежним від нашої думки виглядом й скучає від нашої обмеженості.   

- Собака-духовидець з вовчими іклами. Який полює на відьом, чаклунів та іншу нечисту силу, –  з круглими очиськами прошепотіла дівчина.

- А ти, що відьма, чаклун чи інша нечиста сила? – уточнила я.

- Н-ні! – знову замотала вона головою. – Я ні! Я Любомира, донька златокузнечного майстра.

Я вже розпочинаю побоюватися, що та її голова відвалиться від таких різких фізичних вправ.

Зорян піднявся й з якимось дивним виразом на обличчі глянув на мене, а потім на собаку, потім знову на мене і на собаку…

- Селено?! – м’яко так позвав він мене, підхопив під лікоть й відвів в сторону.

Глипнула на нього. Його насторожений вираз на обличчі не обіцяв нічого доброго.

- Собака-духовидець, який полює на відьом, –  повільно повторив він слова дівчини.

- Точно! Ось кого він мені весь час нагадував, –  підняла я руку в жесті, так я згадала.

- СОБАКА, ЯКИЙ ПОЛЮЄ НА ВІДЬОМ!!! – це раз наголосив Зорян. – ТИ ВІДЬМА!!!

- А! Знову ця спроба навішати ярлики.

- СЕЛЕНО! – рикнув він, призиваючи мене перейнятися ситуацією.

- Чого ти панікуєш? На мене він же не полює? То, може не така я вже й відьма?

- Та втопи мене у відрі! – нервово видихнув він. –  У нас тут якась демонічна собака, –  повів Зорян бровою в сторону пса.

Скосила за ним погляд. Пес сидить. Сумує.

- Та з нього такий самий мисливець на нечисть, як з мене відьма, –  зашипіла я до Зоряна.

- Звідки ти знаєш? – давив й далі панікою Зорян.

- Полудниця його поранила, на вовкулаку пес взагалі враження не справив. Може він переживає якусь свою собачу депресію або переоцінює свої собачі цінності…Ну там коли зовсім задовбало ловити ту нечисть, бо ти її ловиш-ловиш, зуби сточуєш, а тієї нечисті менше не стає. Таке кого завгодно може підкосити! – ствердно покивала я головою в такт своїм словам. –  Не знаю, що саме з ним не так, але він трішечки негараздний.

- Знущаєшся?

- Тільки у п’ятниці, а сьогодні вівторок.

- Селено, – стиснув він кулаки, шумно видихнув й з горем навпіл опанував себе. – Від цього спілкування я вже розпочинаю сумніватися у своїй адекватності.

- Зорян, ти видихни. Я не відчуваю від пса небезпеку. Від нього скоріше йдуть емоції, – на мить я прислухалася до пса і щось що можна було б ідентифікувати, як «за що мені дісталося таке тупе» не стала навіть озвучувати, тільки зиркнула сердито на пса, – пильність, очікування, зацікавленість. А і спокій. Такий, коли ти, наче приймаєш те що є. Агресії щодо нас в ньому немає. Просто сприймай все, як частину культурної програми.

- Пса, треба позбутися, –  надавив на мене поглядом Зорян.

- Та я його взагалі не заводила.

- Селено!

- І собака жива.

- Та покинь мене моя душа  й дивись на мене з неба. Як же мене дістала ця вся магія, – простогнав Зорян.