Глава 4

- Зорян, а ми точно правильним шляхом йдемо? – нила я і мої втомлені ніжки. – Я міська дитина, я не привчена до таких козячих стежинок. Як ти взагалі можеш бути певним, що ми хоч в ту сторону йдемо?

- Просто повір мені! Ми йдемо до міста.

- Чому так певен? – спинилася я відсапатися.

- Я був тут один раз.

- То якісь суперздібності?

- Спостережливість, – з жалістю глянув він на мене. – Й ми тут трохи скоротимо.

- Що? Моє життя?

- Ненаглядна, а це флірт чи ти мені погрожуєш? – округлив він очі.

- Ой, в мене вже завмирає серце й сіпається око, то точно любов.

- Та я бачу! – зареготав він.

- Хоча, так швидко заміж я не планувала. Зате тепер я розпочинаю розуміти людей, які втрапивши у Лас-Вегас випадково примудряються одружитися. А я думала, що так тільки в кіно буває.

-  А як планувала? А то я здивований, що ти про шлюб думала. Бо у твоїх очах віковий пил розчарування життям, а своє серце ти ніби покрила залізом, ну щоб ніхто туди не вломився.

І я зупинилася. Повільно повернулася до нього і вп’ялася поглядом в цю побиту, лису, нахабну морду.

- Подумати тільки! Та світ якось змінився і не всі жінки поспішають заміж. І причин для цього масу. Нині жінка може забезпечити себе сама іноді навіть краще, аніж міг би то зробити чоловік. А для інтимних стосунків достатньо коханця, тоді залишаються приємні миті за мінусом претензій про погано випрану сорочку чи пересолений борщ. А у когось можливо був невдалий досвід батьківської сім’ї, наприклад, коли батько постійно синій, як пуп, або ж дозволяв собі застосовувати силу до жінки…

- Не задувай мені у вуха це бла-бла-бла, я ж про тебе говорив, а не про загальну тенденцію. А ти, моя дорогоцінна, то якась люта суміш з недовіри до усього живого та дикої спокусливості. Руденька, солоденька, гостренька… – прозвучали в його голосі навіть якісь мрійливі нотки.

- М! В майстерності компліментів між краш і крашанка, ти десь біля останнього,- скривилася я.

- Відьмочка, ти неповторна і незабутня. Таких як ти не шукають. Такі даються, як божий дар… чи кара небесна, – зітхнув він.

Тільки задумливо обвела його фігуру. Привабливу таку фігуру…

- Десь так? Накосячив, то на тобі Селену. А якщо вже так сильно провинився, то шуруй за гідазепамом, щоб від щастя з розуму не зійти?

- Ти надто критична, – повернувся він й видав якусь нервову посмішку.

- Правда? Бо  стара карг…ота мудра, свята жіночка взагалі вважає, що якщо мене закинути в отой найприбутковіший бізнес: наркотики, зброя, проституція, то я навіть його завалю.

- Вона прискіпується.

- Аби ж то, – й собі зітхнула я.

- Вір у себе!

- Я не настільки адреналіновий наркоман. Останній раз, коли я спробувала силою думки погасити свічку, то згорів трансформатор. І в той момент я зрозуміла, чому відьом спалюють.

І Зорян заржав, щиро і нестримно до сліз в очах і болю в ребрах.

- Відьмочка, ти мене доконаєш.

- А я про що? І це ще я нічого не робила.

- Я в істериці, – схлипнув він.

- Тримайся! Всі ми нині трохи не тойво. Знаєш, я тут з останнім часом виявила аж надто багато тих емоцій. І я їм насилу раду даю.

- В це вірю, – посерйознішав він. – А що там близнюки?

- Все ще дістають мене. Єлисей запросто прогулюється моїми снами, Еміль ниє, а я психую.

- А вчора?

- А вчора у моїй голові була прекрасна тиша. І я так хочу, щоб було завжди. Мені ввижалося, що я і тебе чула теж.

- Так? – заграла на його губах посмішка. – І що було?

Щось мене в тій посмішці насторожило. Може її нервова кривизна чи якесь божевілля, що манівцями прокрадалося в його очах.

- Ти наче звав мене і лаявся, – сильно скоротила я версію коли він відвідував мою нещасну голову.

- Ти чула мене? – ще ширше посміхнувся він.

І інформацію про те, що чула я його ще раніше, аніж він потрапив у цей світ я вирішила не розголошувати.

- Чула. Ти до мене дозвався навіть з іншого світу.

- О! – вималювався на його обличчі візерунок збентеження.

- Це проблема? – обвела я його поглядом.

- Ще не знаю. Як розповідала мені тут одна психологиня, що пружність психіки – це здатність витримувати складні удари та потрясіння. І, що люди з життєствердним досвідом можуть з цими умовами гідно впоратися. Але поки у мене лише мозок болить. Так що йдемо далі чи ще погомонімо?

- Йдемо, – зітхнула я. – Але так довго я не привчена ходити. Того я вже задумуюсь десь присісти, прилягти та дати спокій моїм ногам.

- Ну з екологією тут все добре, ніякого шкідливого виробництва чи забруднення середовища СО2. Але ця магія, не знаю точно, як це працює, проте тут є все те, що ми вважали жахастиками й міфологією. Як у тебе з міфологією?