Частина 2

Коли інквізитори нарешті розвернулися і попрямували геть від мого столу, я намагалась робити вигляд, що продовжую складати кулі з передбаченнями в піраміду. Щоправда, жодної покласти так і не вдалося - мої руки дрижали занадто сильно. Коли нарешті спини воїнів Творця розчинилися в натовпі, я судомно видихнула і з усієї сили стиснула край столу, щоб хоч якось стримати тремтіння рук.

Хвилею цунамі мене накрило усвідомлення того, що сталося. Серце калатало, мене кинуло в жар, перед очима затанцювали плями...

Грейхем тут!!! Що мені робити!? Втікати! Ховатись негайно! Залишити всі кулі – і бігти геть!

Я вже закинула на плече свою невеличку дорожню сумку і навіть зробила декілька кроків...

Куди!?

Куди втікати?

Це питання давно стало моєю щоденною задачею, від вирішення якої залежало моє виживання. І я, судячи з того, що мій попіл досі не розвіяли над Святими землями, справлялась з нею досить непогано.

Я знову видихнула і прикрила очі, згадуючи карту доріг. Із Марципана всього два шляхи – один назад в Майбрух і Рідгренц – резиденцію Ордена. Ні, дякую, я і так ледве проскочила це місто. Друга дорога - вперед до вервечки дрібних хуторів, у яких інквізитор мене знайде ще до ранку. Це був традиційний лінійний шлях втечі. Дуже передбачуваний і очевидний. А моїм основним правилом було – уникати передбачуваних шляхів.

Інший варіант – дотримуватись мого попереднього плану. Прибувши в Марципан я, звісно, першим ділом намітила шлях, як я звідси виберусь. І це невеличке містечко дарувало унікальну можливість. У північ Новорічної ночі, коли буде надсильний сплеск світлої магії, води Мідної Підкови – широкої, але по-гірському бурхливої річки, що півколом омивала Марципан - скреснуть, повністю звільняться від криги і помчать з шаленою швидкістю кудись в темряву. Це чудо Творця місцеві умільці перетворили у розвагу: шість човнів з пасажирами чекають на кризі посеред річки, а в північ вони опиняються у воді – хтось перевертається одразу, а когось течія доносить аж до Малого моря.  Для когось  - це авантюра чистої і бурхливої води, а для мене ж -  ідеальний шанс замести сліди. Місце в шлюпці з міцевою легендою, хлопцем, який ще жодного разу не перевернувся, коштувало мені цілих тридцять лір. Проте худий гаманець і крижана річка все ж значно краще, ніж пекельно тепле центральне місце на площі Святої інквізиції.

Зараз, коли мені вдалось вгамувати ураган емоцій, відповідь була очевидна – я маю дотримуватись попереднього плану. Так, я його готувала, коли Грейхем мав бути далеко, але і зараз - це кращий варіант. Моя нова зовнішність протримається до півночі, а потім скресне, як і крига з Мідної Підкови. Але цього достатньо. Головне – протриматися до півночі.