Розділ 9

Бібліотека була просто неосяжна. Тут навіть мансардний поверх був усередині приміщення. Там стояли столики для читання, а внизу — двометрові стелажі з книгами. Скільки ж тут всього. Навіть не видно де саме закінчуються полиці.
— Леді, я можу чимось допомогти? — трохи збоку сидів кістлявий чоловік за стійкою, яку я через побачене диво просто не помітила. Бібліотекар смішно, одним пальцем, поправив великі круглі окуляри.
— Якщо вам не важко — скажіть де можна знайти книги про зілля? — він знову тим самим жестом поправив окуляри, а я приклала максимум зусиль щоб не розсміятися.
— Ходімо, я вас проведу.
— Чудово, бо тут можна загубитися, — я старалась бути привітною але чоловік не оцінив. Ми швидко минали стелажі — я ледь встигала за ним. Низенький і щуплий, а який прудкий.
— Ось стелаж 23 — він весь включає книги про зілля, — ого, та тут скарбниця знань. — Правила такі: берете книги, йдіть у читальну зону. Зліва є сходи — вона на другому, мансардному поверсі. Поведінка тиха, ніхто нікому не має заважати. І якщо захочете взяти якусь книгу з собою — на рецепції я вас зареєструю. Виносити можна не більше двох.
Домовив і миттю зник між стелажами. Я навіть не подякувала — не встигла. Ну й ладно. Пройшлась вздовж ряду і почала переглядати корінці. У своїй справі я майстер. Мама — найкращий вчитель, верховна відьма просто не могла не навчити доньку різним премудростям. Що тут: зілля для цілителів, складні зілля, зілля відьом Стейлі — о, це досить рідкісна книга, її важко дістати. Але татко знайшов примірник та подарував мамі на мій день народження. Він завжди робив подарунок мені та мамі. Казав, що це наше спільне свято — адже якби не вона, в нього не було б мене. Спогади викликали теплоту в моєму серці. Як же я за ними сумувала. Сьогодні увечері обов'язково відправлю листа. Вже стільки днів нічого не пишу. О, збірка недоведених експериментів, примірник перший — те що треба. А поряд — рідкісні трави Полісся, ми якраз у такій місцевості. Треба освіжити пам'ять. Перші зілля зцілення — нічого собі, і це візьму. Загалом набрала я книг п'ять. Ледве дотягла на другий поверх.
Зайняла столик біля перил. Примостилась і почала читати. Хвилин через тридцять я відчула дискомфорт — ніби хтось пропалював своїм поглядом мені спину. Повертіла головою але нікого не знайшла. І так ще разів п'ять, поки не побачила відьом. Тих самих одногрупниць що чіплялись до мене першого дня.
— Ти дивись, зрадниця сидить — наші книги вивчає, — руда Міранда скривила губи та вирвала книгу з моїх рук. — Наша наука не для таких як ти.
Це був крах мого терпіння.
— Яка це наука може бути твоя, — впершись руками у стільницю, я підвелась щоб бути з ними на рівних. — Ти нездатна засунути в свою голову нічого важливого окрім своїх помад, — ще вчора помітила що в неї кожного дня нова губна помада. Десь чула що вона їх сама варить.
— Та що ти кажеш — а ти в нас значить все знаєш і вмієш. Особливо з ворогами дружбу водити! Та ти зрадниця — раніше тебе би повісили на гілляці!
— Ти влучно помітила — раніше! Зараз нові часи, більше ми не ворогуємо. Якщо вдасться закріпити мир — всі житимуть і не чекатимуть похоронок на рідних, всіх чекатиме спокій. Жодна раса не буде знищена, нікого не чекатиме доля ельфійського королівства! Всі ми давно заслуговуємо на кращий світ!
— Кращий світ? Та що ти розумієш! — вона скинула руку і чітко промовила: — Вентала!
Машинально, без паніки, я відбила прокляття — і воно мов м'ячик полетіло назад до творця. Вона, видно, не знала як його нейтралізувати. Тому за п'ять секунд гарні вогняні коси покинули її голову і локон за локоном спадали на підлогу.
— Богиня, ні! — дівчина зі сльозами ловила коси і розгублено піднімала руки з уловом. — Ні, що ти накоїла!
— Я? Це ти кинула прокляття!
— Я стільки сили в нього вклала — ти не повинна була його відбити! Навіть нейтралізувати було б важко!
— Я це зрозуміла, коли ти покірно прийняла своє творіння назад. Видно, ти почала зачіпати не ту відьму. Я вмію і знаю чимало. Чи ти думала — раз я вправно впоралась із зіллями на парі, то прокляття не освоїла бо слабачка? Ти вибрала не того ворога, Міранда!
Відьма зі сльозами побігла на вихід, її подруга кинулась за нею. А я нарешті залишилась сама.
— Сильна промова, — видно моя самотність була лише мрією. Я сіла та прикрила очі рукою — можливо, трохи по-дитячому. Я не хотіла повертатися. Цей голос знов. Ніби доля насміхається наді мною. — Рей обійшов стіл та сів навпроти. — Доброго дня, чарівна леді. Сукня вам личить більше — хоча ваш тюрбан вразив мене у саме серце.
Я забрала руки від обличчя, вирівняла спину і задерла ніс.
— Дуже вдячна галантному джентльмену за щедрі компліменти — відразу видно, що вас навчали не помічати маленьких слабостей дам.
Викуси — я теж вмію вести саркастичну світську бесіду. Він сміявся, просто насміхався наді мною, а потім враз став серйозним.
— Вибач якщо я образив тебе — просто хотів познайомитись.
— Довго наважувався? — тепер було ясно чий погляд не давав мені спокою.
— Міркував — чи мила відьмочка не пошле мене геть, — він знову посміхнувся, а я почала танути. Ні-ні, треба зібратися.
— Мені цікаво. Чому демон вирішив підійти до відьми — тут, незважаючи ні на що, раси не горять бажанням спілкуватися.
— На все потрібен час. Скоро будуть перші зрушення. Я дуже здивований що ваша трійка так легко вжилась в одній кімнаті. Таяна вас захищає. Ви навіть схожі на подруг, — він вальяжно розвалився на стільці і закинув руку на перила. Який знайомий рух. І усмішка. А ще ця самовпевненість — темне волосся трішки розтріпалось і робило хлопця таким собі хуліганом.
— Ми не схожі — ми є ними! Я думаю, Тая тобі це вже пояснила.
— Є таке. Я радий що в неї все добре і є такі розумні друзі.
— Це ти з моєї поведінки зробив такий висновок?
— Не тільки. Ти смілива і розсудлива. По-іншому ваша трійця не змогла б знайти можливість переглянути боротьбу. Худий мир кращий за гарну війну! Ти влучно сказала про втрати — і вони є у всіх. То чому б не зробити перші сміливі кроки до миру? — демон перегнувся через стіл і простягнув мені руку. — Я Рейдгар.
Ой, і що тепер робити? Мені категорично не можна з ним дружити. Руку подала — по-іншому просто не виховано.
— Селестія. Але ми навряд чи станемо друзями — пропоную зупинитись на просто знайомстві.
Хлопець перестав посміхатися.
— Чому? Через мій сарказм і маленькі підначки? Не думав що ти така образлива.
— Ні, я не така! Просто...
— Отже перешкод немає. Тоді ми подружимось, — я розізлилась. Що це за стрибки в розмові.
— Хочеш дружити? — він посміхнувся і похитав головою. — Як щодо відкриття маленької таємниці новому другу?
— Це якої? — він зайняв попередню позу і похмурився.
— Що ти знаєш про неконтрольовані портали?
Рей підвівся, зробив крок і схилив голову так щоб наші погляди були на одному рівні. Це було занадто близько.
— Відкрию тобі таємницю. Маленькій відьмочці не варто пхати свого чарівного носика куди не слід, — і пішов. А я залишилась, забувши як дихати.