Розділ 5

— Пара минула добре, завтра ми знову зустрінемося у цьому ж кабінеті, — молодий лектор Хант стояв біля столу та з посмішкою закінчував досить цікаву лекцію про внутрішні органи в нашому тілі. Молодий чоловік, поки не зрозумілої для мене раси, зумів попри всі негаразди повністю заволодіти увагою всіх студентів. Таких викладачів зазвичай називають обдарованими ораторами. Він впевнено поправив чорні пасма, які впали на обличчя. — Завтра без запізнень. Давайте будемо цінувати час кожного з нас. До зустрічі! — легкою ходою він покинув аудиторію, залишивши за собою запах лимону. Цікаві парфуми.
— З якого дива ти водишся з ельфійкою?! — одна із відьом, руда, трохи вище мого плеча, швидко та гучно наїхала на мене. А ще навіть підійти не встигла.
— Мені здається, ми навіть не знайомі, щоб так швидко переходити на ти!
Відьма різала мене поглядом. Але я не розгубилась. Цього робити було не можна. Заклюють. Причому свої.
— Я вважаю це дрібницею порівняно з тим, що вчинила ти!
— Перерахуй! — головне спокійно. Батько завжди повторював: гнів у спорі — найгірший порадник. Лідирує той, хто вміє тримати себе в руках, бажано з холодною головою.
— Та ти! Ти... — вона ротом хапала повітря, не знаходячи потрібних слів.
— Думаю, така нахаба просто не заслуговує на нашу увагу! — підтримала руду вочевидь її подруга.
— Ваша думка, як бачите, мене мало цікавить, — у відповідь на приголомшені погляди я лише посміхнулась краєм губ.
Відьми покинули кабінет, гучно зачинивши двері. Бідні петлі ледь витримали.
— Бачила? — вже з щирою посміхою повернулась до подруги. А там — німа сцена. Вухасті співвітчизники з осудом кривили обличчя на Дарину. По одному проходили повз, тим самим розтягуючи її нерви. Остання золотоволоса пакосниця на долю секунди стала близько біля парти Дарини:
— Ніким була, ніким й залишишся! — і плавно попливла на вихід.
Ельфи обрали другу тактику. Тихий протест та моральна давка. Я уважно спостерігала за дівчиною та їхньою реакцією. Пара вдихів — і вона на диво бере себе в руки.
— Ти знаєш, ніхто з них не вартий дружби з тобою, — і уважно подивилась на мене. Було зрозуміло: вона хоче почути, чи готова я дружити з тим, з ким учора воювала.
— Новий час, нові друзі. Думаю, підтримка і опора не завадить нам обом, — ми рішуче попрямували на вихід. Потрібно не запізнитись до наступної пари.
Ще два предмети минули в тиші. Нас ігнорували. Але тут була і світла сторона. Самотність нас не лякала — її не було, адже нас двоє. І чомусь звідкись узялась впевненість, що підтримка і дружба між нами вже цінніша за ту, що могли дати одногрупники.
— Я вже дуже голодна, ходімо шукати їдальню! — живіт буквально загрожував прилипнути до хребта.
— Леті, дай п'ять хвилин. Хочу уточнити декілька моментів у професора. Було незрозуміло, чим крила демонів після лікування схожі на драконячі, — вона уважно перегортала записи, щоб переконатись, що відповіді в неї немає. На диво білявка виявилась дуже прискіпливою до деталей. В нашій роботі — чудова якість.
— Гарне питання, ти уточни цей момент, а я бачила вбиральню за рогом. Нічого, що залишу тебе на десять хвилин? — карі очі здивовано витріщились на мене. А потім м'яка посмішка осяяла дівчину.
— Я не маленька. Мені, звичайно, дуже приємно, що ти так хвилюєшся за мене — навіть більше, я не пам'ятаю, хто востаннє виявляв таке піклування про мій емоційний стан. Але я в нормі. Можеш спокійно піти по справах. Займеш нам столик і візьмеш ланч.
Я захлопала в долоні. Знаю — по-дитячому, але не змогла втримати себе в руках.
— Тоді зустрінемося в їдальні, — закинула сумку на плече і бігом попрямувала до потрібного місця.
Вбиральня відняла хвилин десять. Тут доречно висіло велике дзеркало, і більшу половину цього часу я приводила в порядок волосся. Закінчивши плести косу, впевнено взяла двері за ручку, привідкрила — і почула оксамитний, тихий чоловічий голос.
— Я думаю, цей мир — через неконтрольовані портали. Ні, я впевнений у цьому.
Я завмерла біля дверей, мов миша в норі, за якою стоїть кіт. Зовсім поряд стояла колона. Видно, її порахували досить безпечною та віддаленою для таких цікавих розмов.
— І що? Думаєш, воно того варте? — промовив другий учасник розмови. Цей голос був грубішим і гучнішим. Неприємно різав слух, ніби лезом пройшовся.
— Не знаю. Але мета — навчити нас взаємодіяти заради виживання. З порталів вилазять невідомі істоти. Кожен повинен вміти захищатися.
— Ось чому завтра нас чекає веселий ранок.
— Так, — знову цей оксамит. Напрочуд приємний голос. — Ходімо. Проблеми нікуди не дінуться, а їсти потрібно.
Ох, як я з тобою згодна. Залишилось дізнатися — з ким саме.
Ще хвилину постояла біля дверей, обміркувала почуте і вирішила: увечері розповім усе нашому тріо. Думаю, за цей час хлопці встигли покинути місце змови. Тихо вислизнула з дверей та побігла до їдальні. Потрібно зайняти стіл — я обіцяла дочекатись ельфійку.