Розділ 4

Ранок наступив несподівано. Лапі, маленька коричнева істота з очима наче великі гудзики і темно-сірою копною волосся, голосно кричала та бігала по кімнаті.
— Вставайте! Негайно вставайте! Леді Селестія, я все розповім вашій матінці! — маленька домовушка стояла посеред кімнати і грізно махала пальцем у мій бік.
— Лапі!
— Мама рідна! А це ще що? — перша підірвалась з ліжка Дарина, нервово тикаючи пальцем на домовушку.
— Це не що, а хто!
— Молодій леді не слід так галасливо пищати, панянко, — Лапі повчально повернулась з пальцем уже до ельфійки.
— Богиня, ніби додому потрапила — там теж лише повчали, — проговорила блондинка, натягуючи на себе покривало.
— Твоя домова? — хриплим голосом спитала Тая.
— Так, знайомтеся — це моя Лапі, — маленьке диво мило присіло в реверансі.
— Я Лапі, приємно познайомитись.
— І нам приємно. Я Тая, а там Дарина, — демониця спритно зіскочила з ліжка та торкнулась домовушки. Ельфійка теж нарешті підвелась. — Я читала про таких істот. Нібито ви незамінні у побутовому житті відьом.
— Це так, ми перші помічники, але таке щастя є не у всіх відьомських сім'ях, — Лапі гордо підняла голову.
— Це правда, нашій родині сильно пощастило. Мама знайшла Лапі ще дитям і поділилась силою, тим самим врятувавши її життя.
— Пані Сентея, добра душа! До речі, леді, розгардіяш після вашої вчорашньої гулянки я вже прибрала, і у вітальні вас чекає теплий чай і бутерброди. Часу обмаль — збирайтесь.
— Точно, сьогодні перший навчальний день, — констатувала Тая.
— Я перша у ванну! — швидко побігла ельфійка.
— Сподіваюся, що ми туди сьогодні теж потрапимо.
— Головне потрапити зранку, а не ввечері, — ми посміхнулись та попрямували швиденько перекусити. Час іде. Скоро ми вже галопом вибігали з кімнати назустріч новим знанням.
— Добре, що в одній групі, а то я страшенно хвилююся, — зізналася Дарина, коли ми йшли коридорами, шукаючи потрібну аудиторію.
— Не бійся, прорвемося! Відьми своїх не кидають.
Дарина лише посміхнулась та взяла мене за руку — і цього жесту було достатньо. На душі стало приємно. З часом ми обов'язково станемо справжніми подругами.
    День був нелегкий. На нас з ельфійкою всюди косились та обходили стороною. У власній групі було ще три відьми, семеро ельфів і всього один дракон.
     Проблеми почались відразу. По-перше — ми запізнились. По-друге — виділились. Тільки переступивши поріг ми відразу і цілком  заволоділи увагою кожного, хто був у кабінеті . А коли сіли за одну парту — у всіх відняло дар мови.        Перша реакція: шок і недовіра.
Стільки осуду з боку відьом до своїх я не бачила ще ніколи. В нас є негласне правило — відьма відьмі подруга й сестра. Ми дружні і стараємось не шкодити своїм, навіть якщо незнайомі. А тут мало дірку не проробили в мені поглядами. Я постаралась вирівняти спину та одночасно тримати нейтральний вираз обличчя. Через стільки уваги і тихих шепотків це було зробити важко.
Оцінила стан Дарини. Та дістала свій амулет та нервово перебирала камінчики на ньому. Великі очі та часте дихання давали зрозуміти, що її нерви знову беруть верх. Тихо нахилила голову до її вуха та ледь чутно прошепотіла:
— Спусти руки на коліна, — на диво ельфійка швидко і без вагань послухала. Я міцно стисла її руку у своїй. — Роби глибокий вдих і видих через рот. Давай кілька разів. І пам'ятай — я поряд. Ти не сама!
Мою команду виконали швидко. Вона тихо пожала руку у відповідь. Вираз обличчя пом'якшився, і ми вдвох, тримаючись за руки, переключили увагу на лектора — який, до речі, з посмішкою та схваленням дивився на нас.