Розділ 2

Що ж, все досить просто і розумно. Ділі мене відправили на заселення. Друга башня. Саме там жіночий гуртожиток. Ох, ще ніколи не доводилось з кимось ділити кімнату. В нас дозволялось винаймати житло, і я з подружкою жила у двокімнатній квартирі поряд з навчальним закладом. А тут без варіантів. Доведеться отримати новий досвід.

На першому поверсі перед сходами була маленька кімната. Там був розпорядник вежі номер 2. Саме сюди мене направили. Правда, і тут черга. Ціла година. Саме стільки я витратила на те, щоб нарешті дійти до розпорядника — добре хоч книга була під руками, щоб час скоротити.

В кабінеті на мене чекала гномка. Дама у віці з похмурим поглядом та міцними руками — видно, що не дивлячись на слабку стать, теж колись працювала з киркою. Хоча тут вона певно теж не сидить даремно. Можливо, зал?

— Так, хто тут у нас?

— Селестія Фрокс де Рувер. Третій курс, відьма, — вона розгортала зошит, подивилась на мене ще раз поверх аркуша, оцінливим поглядом обвела з них до голови, ніби вже прикинула чи матиме зі мною проблеми.

— Що ж, твоя кімната номер тринадцять на другому поверсі.

— Дякую, — взяла ключі та вийшла.

Нарешті. Тринадцята кімната. У відьом існує повір'я, таке число несе або несказанне щастя, або ж лихо. Буду сподіватись на краще. Хоча легкі мурашки так і не покинули мого тіла, видаючи мою нервозність.

Відчинила двері — і потрапила в хаос.

Крик, шум, літаючі подушки. Дві дівчини посеред кімнати вирішували щось з такою пристрастю, ніби від цього залежала доля цілого континенту. Одна — платинова блондинка з гострими вухами та виразом обличчя людини, яку щойно особисто образили. Друга — чорноволоса, з яскравою червоною прядкою, що дивилась на суперницю з холодною зневагою, яка, мабуть, давалась їй зовсім без зусиль. Погляд горів і я вже здогадуюсь якій расі належить дівчина.

— Тиша! — крикнула я прямо з порогу та гучно грюкнула дверима.

Дві пари очей здивовано витріщились на мене. Секунда тиші. Потім:

— Ти хто? — платинова блондинка зло примружила очі.

— Вона видно третя, — спокійно додала чорноволоса, ніби реєструвала факт, а не знайомилась з людиною.

— Я Селестія Фрокс де Рувер, — я переступила поріг і поставила валізу. — А ви?

Ті мовчки переглянулись.

— Я так розумію, самі ви не здогадались познайомитись? - мій голос навіть не дрогнув. Матінка б пишалася мною у цей момент.

— Ні, — відрізала блондинка. — І нас не влаштовує таке сусідство. Я не бажаю жити з демоном.

— Теж не горю бажанням ділити житло з ельфійкою, — відповіла чорноволоса без тіні роздратування, що якимось чином звучало навіть образливіше, ніж гнів.

— Гей, — я підняла руку. — Я теж не в захваті. Але думаю, наші бажання, як і нас самих, пошлють далеко і надовго. Адміністрація не питала, правда ж?

Коротка пауза.

— Певно, в кожній кімнаті навмисне селять різні раси, — видала думку чорноволоса, обводячи поглядом кімнату так, ніби вже прораховувала можливі виходи.

— Невже вони настільки жорстокі, — з сумом у голосі видала ельфійка, і я помітила, як вона стискає в пальцях якийсь дрібний амулет на зап'ясті. — Ми і так всі тут не з великого бажання.

— Зараз пріоритет не в наших зручностях, — сухо відповіла чорноволоса.

— Так, думаю, будемо міняти наші звички і мораль, — погодилась я.

— Це жорстоко! — ельфійка знов поскаржилась, але вже тихіше, ніби сама розуміла, що це нікого не переконає.

Настала незручна тиша. Саме тоді я й вирішила спробувати.

— Що ж, я Таяна, Таяна Тариж. Бойовик першого курсу, — несподівано представилась чорноволоса — першою, попри все.

— Мене звуть Дарина Лістрет. Цілитель, третій курс, — ельфійка трохи розслабила плечі.

— Схоже ми одногрупники. Я відьма, третій курс цілителя - всі мовчки почали обходити апартаменти

Я обвела кімнату поглядом. Невелика вітальня — два крісла та диван, потертий, але міцний. З неї вели ще троє дверей: вихід до коридору, і два невідомі. Не густо, але й не катастрофа.

— Спальня маленька, — підтвердила Таяна, коли ми заглянули в першу кімнату. Три ліжка, один великий стіл, два стільці. Одне двоповерхове і одне звичайне.

— Зате є гардероб, — Дарина знайшла срібну лінію одразу, і я помітила як вона злегка торкнулась дверцят шафи — перевірила, чи міцні. — Кожному буде де розкласти речі – видно для неї це було важливо.

"Ельфи таке люблять. Витончена натура."

— Своя ванна на трьох теж плюс, — додала я.

Здавалося, найгірше позаду. Розібрались швидко: ельфійка забрала одномісне ліжко — Таяна навіть не заперечила, лише мовчки кинула речі на верхню полицю двоповерхового з таким виглядом, ніби їй однаково. Гардероб поділили мовчки, майже злагоджено.

Потім зробили чай. Сіли за маленький столик біля дивану.

— Думаю, варто почати з більш приємної ноти, — невпевнено почала я. — Можливо, хтось хоче щось розповісти про себе?

Всі опустили очі в чашку.

Тиша затягувалась. І саме тоді Дарина підняла погляд на Таяну:

— Слухай, — голос у неї був рівний, але в ньому промайнуло щось гостре. — Ти ще зранку назвала мене "вухастою." Думаєш, я не чула?

Таяна повільно підняла очі. Секунду дивилась на ельфійку. Я завмерла з чашкою в руках.

— Чула, — нарешті відповіла вона. — згодна було грубо. — Пауза. — Вибач. Але й ти відзначилася, навіщо обізвала тупою? Все ж таки я більше з подиву констатувала факт, а ти мала намір навмисно образити!

Дарина декілька секунд напружено сиділа та зжимала пальці, в руках перебираючи амулет. Нервує, сильно.

— Гаразд, можливо я теж помилилася— Вибач, що ось так одразу зустріла тебе —сказала вона нарешті – Просто для нас — ельфів, це досить важка образа — Таяна вальяжно відкинулась на спинку диванчика. Дівчина виглядала впевнено і цей червоний оцінний погляд пробирав морозом. 
— Думаю на майбутнє я це врахую. Рада що конфлікт вичерпано

Я видихнула.

— У мене є гарна ідея, — Таяна вже цілеспрямовано піднялась, підійшла до своєї тумби і дістала флягу з рідиною кольору темної вишні. — Сомовиця. Трохи алкоголю нам не завадить.