Розділ 1

Портал закрився за спиною з тихим клацанням — ніби хтось склав книгу.
Я зупинилась і глибоко вдихнула. Повітря тут було інше. Густіше, просякнуте магією стількох рас одразу, що навіть язик відчував присмак чужих магічних еманацій.
Відьми не бояться змін. Я повторила це подумки — так само, як мама повторювала мені це з дитинства. Допомагало не завжди, але зараз треба було хоч щось.
Навколо вирував хаос.
З десятків порталів одночасно виходили студенти — хтось розгублено озирався, хтось впевнено рвав уперед, хтось стояв і тихо панікував. Різні раси, різні акценти, різний фон магії. Я ще не встигла зорієнтуватись, як щось тверде й стрімке врізалось мені прямо в плече — і ми обидві полетіли на землю.
— Дивись де стоїш! Прямо на ... — я вже відкрила рота, але осіклась.
Дівчина навпроти теж завмерла.
Ельфійка. Світла, волосся — біляве, гостровуха, з таким характерним поглядом зверху вниз, який у них, здається, вроджений.
— Хто ти? — спитала вона першою.
— Відьма, — я підвелась і стряхнула пил з рукава. Навіть не подумавши скачати ім'я 
Її губи скривились так, ніби я сказала щось непристойне.
— Не пощастило.
— Це ще спірно, — я вже розвернулась іти. — Не ельф — і слава богу.
Вона ще щось кричала навздогін — про солодке життя, про те що я ще пожалкую — але я вже пробивалась крізь натовп до брами.
І тут я вперше побачила академію.
Зупинилась мимоволі.
За залізними воротами здіймався замок — темний камінь, потемнілий від часу і магії, вежі що губились у хмарах. Але не похмурий — скоріше такий, що пам'ятає. Широкі арки входу були прикрашені різьбою, де переплітались символи різних рас — руни магів, ельфійські в'язі, відьомські вузли. Хтось навмисно поєднав їх в єдиний візерунок, ніби показуючи: тут усе рівне. Перед замком простягався зелений газон, розрізаний широкою кам'яною доріжкою до парадних сходів. На сходах стояли декани — строгі, різні, теж із різних рас. Під ними вже клубочились групки студентів.
— Ім'я, прізвище, курс, — охоронець біля входу був схожий на стіну — під два метри, квадратне підборіддя, погляд людини, якій давно набридло повторювати одне й те саме.
— Селестія Фрокс де Рувер, цілитель, третій курс.
— Раса.
— Відьма.
Він випрямився — трохи різкіше, ніж до того — і кивнув.
— Вас вітає Перша академія рас. Руку.
Я простягнула долоню. На зап'ясток ліг металевий браслет — холодний, з кількома каменями, що поки не світились.
— Куратор Рейк. Шукай на середньому подвір'ї. Далі — його морока.
На сходах я смикнула за плече першого, хто не виглядав надто зайнятим — худорлявий хлопець з нервовим поглядом людини, що теж нічого не розуміє.
— Як знайти куратора?
— Сам розбираюсь, — він обернувся і трохи здивовано на мене подивився. — Звідки ти?
— Оритан.
Його обличчя одразу розкрилось.
— Натан Хост. Маг. Теж Оритан.
Я трохи помовчала. Маги і відьми вдома — це холодна війна і взаємна підозра. Тут же він дивився на мене як на знайоме в чужому місті обличчя. І, чесно кажучи, я його розуміла.
— Селестія. Леті — для своїх. — Я простягла руку. — Думаю тут ми вже не вороги.
— Думаю так, — він посміхнувся і потиснув.
Натан пояснив систему — декани зачитують імена, з'являється вказівка до якого куратора йти. Треба просто чекати і слухати. Через хвилину його викликали — він махнув рукою і побіг.
Я залишилась чекати.
Двадцять хвилин — достатньо, щоб роздивитись усіх.
Ельфи трималися окремо і виглядали так, ніби їм особисто зробили щось образливе самим фактом цього місця. Маги нервово переглядались між собою. Відьми — і я пишалась цим — принаймні робили вигляд, що тримаються. А ось невелика групка хлопців осторонь зацікавила мене найбільше. П'ятеро, окремо від усіх, мовчазні. Одна з дівчат поряд прошепотіла: дракони. Нібито з тих, що обрали цілительство замість бойового факультету. Я очікувала побачити щось тендітніше — але ні. Високі, широкі в плечах, з тим особливим спокоєм людей, що звикли до власної сили. Просто дивились навколо і мовчали.
Цікаво.
— Селестія Фрокс де Рувер, третій курс, куратор Рейк.
Я знайшла групу поглядом — і внутрішньо застогнала.
Посеред газону стояв ельф.
Мій куратор — вухастий задавака. Чудово.
Біля групи я одразу відчула своїх — двоє дівчат, що трималися окремо від решти, пахли травами і теплою магією. Відьми. Ми зустрілись поглядами і без слів зрозуміли одна одну.
Темноволоса з карими очима виявилась Данною — і вже знала більше за всіх нас разом узятих.
— Поділять ще раз. По двадцять п'ять на аудиторію, тести і практика.
— Звідки знаєш?
— Говорила з викладачем.
Я подивилась на неї з повагою. Корисна людина.
Тести пройшли швидко — питання, сфера, кристал. Викладач дивився уважно, без поспіху.
— Достатньо сили для цілителя, — сказав він нарешті. — Але є іскра магії повітря. Тому перший напрямок — оптимальний.
— Я й навчалась на цілителя. Третій курс.
— Зараховую автоматично на тих самих умовах. — Він підняв погляд. — Ласкаво просимо, студентка Фрокс де Рувер.
Я кивнула і вийшла з аудиторії.
За вікном академія жила своїм першим галасливим днем. Чужі голоси, чужа магія, чужі обличчя — що поступово ставали не такими страшними як на перший погляд.
Відьми не бояться змін, — подумала я.
І цього разу повірила. Крокуючи вперед до кімнати, я ще не знала які зміни чекатимуть далі, хоча я впевнина ділі буде не менш цікава сторінка мого життя