Відьма поневолі

Відьма поневолі
(повість)

Віхола. Замість епілогу

За вікном мело так страшно, без упину, якось недобре... Ніби самі потойбічні сили допомагали хуртовині чинити безлад, вкриваючи все довкола холодною ковдрою. Кришталеві дерева вражали мертвою красою. Місто зупинилося, причаїлося, злякалося... Люди поховалися по квартирах, відігріваючи душі гарячим чаєм з медом та лимоном. Можливо, вони просто чекали, коли Бог зверне на них погляд і зупинить люту віхолу...

На лікарняному ліжку помирала бабця. На вигляд вона була одноліткою самому світу. Та все ніяк не могла душа відійти на той світ, дарма що її там уже добряче зачекалися. Чорти вже і багаття розвели, і казан зі смолою налаштували... От тільки не знайшла стара відьма, кому силу свою передати...

Охочих було аж забагато, але справа в тому, що баба Орися мала наміри, як годилося, від матері до доньки знання у спадок передати. Або онуці. Але так вже сталося, що вона народила трьох синів.

 Ідеальна заміна

Трішки оговтавшись, стара відьма почала підшуковувати наступника серед персоналу лікарні. За три зміни вона вподобала одну медсестричку, яка ідеально підходила на роль злої відьмочки. І характер стервозний, і до грошей ласа, і совість, якщо така в неї і є, то завжди вдома залишається. Баба Орися вже не могла дочекатися наступної зміни, щоби полегшити свої страждання. Усе продумала. У нічну повинна була заступити саме Оксана – бабина обраниця. От тільки була вона легковажною до всього, чи то робота, чи то справи сердечні. І саме цього вечора в неї з’явився новенький коханець, який запропонував шикарний відпочинок у п’ятизірковому готелі, яких у Києві вистачало. Обіцяв дороге шампанське, купу подарунків... Ось чому вона, не вагаючись, зателефонувала подружці-колезі і попросила підмінити на чергуванні:

- Катюхо, ну пліз... У тебе ж немає хлопця. А так ти б розуміла, що таке справжнє кохання. І не відмовлялася...

- Та добре... – відповідала подруга покірно.

Катя дійсно ще не мала поняття, що таке любов. У свої двадцять три роки вона, по суті, ще навіть не цілувалася, якщо не брати до уваги банальних цьомок на прощання. Скромна, сором’язлива і надзвичайно добра дівчина, яких у наш час майже не лишилося. Таких, напевно, вже потрібно заносити в червону книгу! Насправді Катя не користувалася популярністю ні серед однокласників, ні серед потенційних кавалерів, ні на роботі. Сіра мишка! Хоча... Якщо придивитися... Надзвичайно привабливі риси обличчя, струнка і витончена фігура... Але ж то, якщо придивитися! Так вправно приховувати свої достоїнства може не кожен. У цьому їй не було рівних.

Не тільки кавалерів було мало. Подруг у неї теж не було. Хіба Оксана – повна протилежність Каті. Дівчата товаришували ще із садочка. Дружбою це важко було назвати. Оксана постійно використовувала подругу у власних цілях. Спочатку домашні та контрольні списувала, потім і в Конотопське медичне училище слідом вступила, щоб без напрягу навчатися. А пізніше і на роботу допомогла влаштуватися, щоби постійно мати допомогу, пораду та підстраховку. Але і любила Оксана Катрусю, бо з рідних нікого не мала. Трималися завжди поруч і навіть житло винаймали разом. До речі, в цьому випадку Оксана мала теж не один плюс. Чергували вони у різні зміни, тож квартира завжди знаходилась у її особистому користуванні. Води хлопців, скільки хочеш, ніхто не заважає, ніхто не заперечує, та ще й порядки подруга наведе опісля.

От і цього зимового вечора вона ніжилася у номері для закоханих п’ятизіркового готелю. Приміряла золоте кольє, смакувала вишуканий коньяк, заїдала всю цю розкіш бутербродами з червоною ікрою. А Катя у цей час долала вуличні замети пішки, бо жодне маршрутне таксі не наважувалося виїхати в рейс.

Катруся

Дівчина йшла, прикриваючи обмороженими пальцями червоні щоки. Уперто прямувала до будівлі лікарні. Згадувала, як саме докотилася до такого життя...

Школу закінчила із срібною медаллю. Алгебру трішки не дотягла. Гарно склала зовнішнє незалежне оцінювання. І вже готувалася до навчання в вищому медичному закладі, коли ж виявилося, що на бюджет вона не вступила. Причина банальна: держзамовлення того року було мізерне, а пільговиків, хоч греблю гати! Вона мала бідну родину, грошей на контрактне навчання не було. Тим паче на медичний вуз! А про іншу спеціальність і мови не мого йти, бо лікувати людей для Катрусі – мета усього життя! Мрія!  Тому спочатку вона закінчила Конотопське медичне училище. Постійно працювала додатково і назбирала трішки грошенят. А це зробити було не так і важко. Бігала по оселях, робила уколи та ставила капельниці.

Ось так і до вишу вступила, хоча і на заочне відділення. Потім Оксанка покликала працювати в Броварську лікарню:

- Там люди заможніші, не те, що в провінції. Тобі і заробити на навчання буде простіше, і жити разом дешевше!

- Ну давай спробуємо... – скоріше слухняно, аніж охоче відповіла дівчина.

Вона тоді не могла і уявити, чим для неї скінчиться переїзд до Броварів...