Епілог

До тями я прийшла у просторій світлій кімнаті. Всередині щось змінилось — я відчувала це. Через відкрите вікно було чути тихий шелест вітру, в ньому я відчувала і чула вдячність яку передавав мені ліс. Важко передати словами, але я немов відчувала кожне його слово. Відчувала як зеленіє трава, як уже знайомий лісовик зустрічає своїх друзів, які лише повільно скидають марево сну з власного розуму. Ліс починав нове життя. Сіра імла повільно поглиналась могутньою матінкою природою, сіра стіна яку всі звикли вважати краєм світу осідала брудним пилом — розкриваючи нам те що всі встигли забути. Як нова верховна я відчувала все і навіть більше. Скоро всі відьми повернуть своє.
— Як ти, Леті? — звичайно мама поряд.
Я підняла чомусь таку важку голову і подивилась на заплакану відьму.
— Не хвилюйся, все більш ніж гаразд, — я напружилась і змогла таки сісти. Варто було зайняти стійке положення як мене обійняли. А я несміло з надією задала питання яке хвилювало мене понад усе інше.
— Рейдгар? Як він?
Мама посміхнулась і ніжно погладила мене по волоссю — як завжди робила це в дитинстві коли я падала чи хворіла.
— Він тут, живий.
Полегшений видих проривається крізь стіну напускного контролю — і я лягаю до ліжка.
— П'ять хвилин і встану.
Мама різко підвелась.
— Ні в якому разі! Ти ледь прийшла до тями.
На мамину тираду я лише прикрила очі.
— Я мушу його побачити — не пустиш зараз, піду сама!
— Але ти ледь...
Нову хвилю протесту перебив звук відчинених дверей.
— Не варто так галасувати, леді Далас, — мама замовкла. Довелося знову підводитись. — Не варто, Селестія — вам краще трішки відпочити.
— Я хочу бачити Рея. Знаю, ви напевно будете проти, але...
— Нічого проти вас і вашої пари з Рейдгаром я не маю, — Шейн посміхнувся та сів скраю ліжка. Він обережно взяв мою руку. — Сьогодні ви врятували мого племінника і до того ж змінили світ. Ви, леді, варті того щоб за вас боротися. Тепер я розумію навіщо Рейдгар так завзято відстоював можливість вашого громадянства і міжрасового шлюбу.
Від здивування я мало не відкрила рота — але строгий погляд мами змусив згадати манери які вбивали в мене з народження.
— Рей просив за мене?
— Рейдгар просив за вас. Мій племінник хотів мого найвищого благословення — задля того щоб ніхто не зміг стати між вами.
— І? — через мою нахабність мама аж відвернулась до вікна. Але мені було байдуже. Я хочу почути що думає король.
— Спочатку я пообіцяв обміркувати — потім, після зустрічі з вами, дав згоду. Ви тоді показали сміливість та розум. А зараз закріпили мою думку. Тому я не просто дам вам таку можливість — а й дарую вам ваш ліс. Тепер це будуть родові землі які успадкують ваші діти.
Щедрістю короля я була здивована — але наостанок вирішила проявити те що йому сподобалось. Сміливість яка межувала з нахабністю.
— Ви ж розумієте що пробуджений ліс все одно підкорився б лише мені — або ж комусь сильнішому за мене.
— Тому я радий що скоро ви станете моєю родиною, — і так хитро посміхнувся — так схоже на те як це робить Рей.
— Не поспішайте — можливо ваш племінник вже передумав одружуватись.
Мені нічого не відповіли. Лише попри заборони матері допомогли встати, надягнути великий халат і покинути кімнату. Кожен крок давався важко — але я повинна його побачити.
Мене привели у таку ж кімнату. Тут було тихо і пахло травами. А над моїм демоном магічила відьма і якийсь незрозумілий мені тип.
— Як він? — строгий голос короля відлунням пройшовся по кімнаті. Тихий видих Рея дав зрозуміти що хлопець ось-ось прокинеться.
— Добре, але потребує відпочинку, — відповіла Лілі.
— Що ж — тоді давайте дамо хлопцю таку можливість, — Шейн жестом руки показав усім на вихід.
— Думаю, ви спокійно можете відпочити удвох. А то раптом і Рея потягне на геройство.
Я не розуміючи подивилась на короля. Він посміхнувся.
— Думаю, як тільки він відкриє очі — робитиме все аби дістатись до твоєї кімнати. Він чув твою присутність в лісі.
— Це правда. При лікуванні він марив та кликав тебе, Леті, — додала відьма яка вже чекала короля за дверима спальні.
Після чого двері тихо зачинились — і я залишилась посеред спальні. Несміло підійшла ближче і сіла скраю ліжка — так аби не потривожити сон. Темне вологе пасмо спало прямо на очі коханому. Я обережно самими кінчиками пальців провела рукою прибираючи їх.
Хлопець різко відкрив очі. Як мені подобається вдивлятися у цей погляд — який омиває мене водами темно-синього бушуючого океану.
— Привіт, — говорить мені демон захриплим сонним голосом.
— Привіт, — відповідаю своєму демону — і сама нахиляюсь за поцілунком. Хлопець ніжно перебирає моє волосся, закриваючи руку в пасмах. І не менш лагідно торкається губ — спочатку легко, а потім поглиблює поцілунок, міцно тримаючи мою голову. Ніби я можу втекти. Навіщо — якщо сама вже розтаяла від ніжності і почуттів до нього.
Усі дні хвороби ми провели разом. Ніхто не мав нічого проти — а як би і мав, навряд наважився б виступити проти короля і мого демона який не відпускав мене ні на крок. Скоро ми відчули себе краще і я змогла познайомитись з батьками Рея.
— Наша сім'я завжди підтримує одне одного — і раз ти вирішив одружитися на відьмі, ми захищатимемо її як одну з нас, — ось такими словами батько мого демона відреагував на зізнання сина у бажанні одружитись на вчорашньому ворогу.
Нас навідувала і Таяна — яка безмежно раділа і не забувала нагадувати що мала рацію і ми стали чудовою парою.
Після всіх знайомств — у тому числі з лісом і його новими жителями — ми повернулись до академії. Там я підписала договір про завершення навчання екстерном. Мені залишалось півтора року — на півроку пізніше мого Рейдгара. Недовгий строк розлуки, але для нас звучить як вічність. Одне мене безмежно втішає — моя ельфійка підписала договір разом зі мною, так що ми знову стоятимемо удвох проти найсильніших знань.
Час минав дуже швидко — через напружене навчання ми з Рейдгаром рідко бачились. Але все це було заради нас. Рік сплив — і ми провели чудові літні канікули у нього. Вечірні бали, будівництво власного замку. Рей вигадав чудовий план — наш замок буде на краю мого лісу. Я залишусь і герцогинею, і верховною. Ідеальне поєднання.
Але все має свій час.
Рей провів мене до порталу сам. Ми не говорили про розлуку — просто стояли поруч і насолоджувались одне одним, доки час не вийшов. Перед самим входом він нахилився до мого вуха.
— Я чекатиму.
— Знаю, — відповіла я.
І зайшла в портал першою. Бо якщо озирнусь — не піду. А я мушу забрати власний диплом — і лише тоді повернутися на власне весілля.