Розділ 20

Навколо нас з лісовиком було тихо. Демони проходили повз і ніби не бачили нас.
— Послухай, дитино — зараз немає часу на питання. Слухай і запам'ятовуй.
Колись у дуже старі часи всі відьми жили в лісі. У кожному лісі був свій ковен, своя верховна відьма. З роду в рід кожна наступна дівчина ставала сильнішою і займала своє місце після матері. Вікові традиції склались так що ви майже ніколи не покидали домівку. Виняток був лише для тих хто бажав народити і не знаходив пару тут. Твій народ жив пліч-о-пліч з нами — лісовиками, феями, наядами. Всі ми є духом лісу, кожен з нас — частина безсмертної природи, — ці традиції давно канули в забуття. Зараз наші відьми не дуже поспішають, але все-таки будують цілі сім'ї — мало хто приносить сімейне щастя в жертву. — Ще були мавки — вони стали вашими сестрами. Такі ж сміливі, емоційні.
По дідусю було видно як важко йому згадувати ті події. Світло в очах ніби гасло.
— Вони одночасно є живою расою і водночас мають дар природи що робить їх ближчими до нас. Ліс, дерева, рослини були у їхній владі. Устрій клану похитнувся після того як твоя далека родичка Елія Далас привела у ліс фенікса.
Колись моя сім'я жила на території демонів — ось чому мене вітали вдома.
— Дівчина була сильно поранена і потребувала допомоги. Завдяки травам і своїм умінням Елія вилікувала нову знайому, але та не поспішала покидати гостинний ліс і відьом. Згодом ми дізналися що вона постраждала від рук загарбників. Її батько був імператором фенікса. Його намагались скинути — дівчині зламали крила і жорстоко побили.
Завжди так — чоловіки не в змозі поділити владу, а страждають усі. Як же це злить.
— Наша Елія врятувала нещасній життя і сховала її в нас. За час лікування багато змінилося — і за нею прийшов наречений. Великий дракон. Його червона луска вогнем горіла під променями сонця. Його помітила молода мавка — саме вона привела його до хворої принцеси. Він гарно залицявся, носив листи від її батька. Але водночас проводив багато часу з мавкою. І коли дівчина одужала — дракон відніс її на собі геть з лісу. Мавка чекала на його повернення — в її душі закрався сумнів і злі думки все частіше охоплювали серце. А потім Елія прийшла до лісу і оголосила що скоро буде весілля. І вона разом з принцесою фенікса поїде до королівства драконів!
Біль мавки був нестерпним. Прийшла вона до відьми і зізналась що провела з драконом не одну ніч — що він клявся повернутися за нею як тільки владнає державні справи з феніксами.
Інколи чоловіки бувають слабкі і брехливі. Видно що дракон просто скористався бідолашною.
— Відьмі стало боляче за названу сестру — і вони звернулися до темної магії. План був розділити фенікса і дракона. Після того як мавка з відьмою за допомогою темних сил розділили світ темною завісою — несподівано втрутились вищі сили. Певно самі боги. Відьми втратили дім та дар — це було їхнім покаранням. Дерева, звірі — всі розлютились і вигнали клани з територій лісу, після чого всі ми заснули мертвим сном. Мавки ж втратили тіло і стали злими духами дрімаючих лісів — усі отримали своє покарання.
— Завіса? Вона і досі тут? Це портал на краю землі?
На мене поглянули як на дитя.
— Це не край світу! А та сама завіса з темної магії — за нею друга частина світу. Неконтрольовані портали і звірі? Все це живе по той бік. Прокляття втрачає силу?
Лісовичок з повагою глянув на мене.
— Все вірно. А тепер слухай. Ти мусиш розвіяти прокляття мавки. Так ти врятуєш свого Рея і нарешті розірвеш магію темряви. Відкриєш те що було сховано і розбудиш усі ліси та їх жителів.
Він махнув рукою — і весь ліс мов розступився, відкриваючи мені дорогу. Там у кінці тунелю було чути стогін, повний болю.
— Рейдгар! — я кинулась туди.
Хлопець лежав під деревом, коріння якого міцно обплітали чоловіче тіло. Його груди важко підіймались, очі були прикриті, обличчя бліде — спотворене гримасою болю та відчаю. Навкруги виднілись обпалені дерева, земля вкрита слідами магічного бою.
— Рей, я вже тут. Поряд! — як тільки я припала до демона, мене відкинула лоза одного з дерев позаду.
— Ох, — вирвалось з моїх грудей — боляче впасти.
— Шшш, йди звідси! — там під корінням дерева, в повній темряві сиділа мавка. Сіре спотворене шрамами обличчя прикривало мокре брудне волосся. Біла сорочка ховала тіло. Ні — не так. Вона ховала вимучене прокляттям тіло мавки. Воно то з'являлось, то зникало в темряві. Моє серце вилітало від страху щойно я зустрілась з болотним хижим поглядом. Але я встала і маленьким ледь помітним кроком наблизилась до Рея. Мавка повторила мій маневр.
— Він... мій, — скрипучим голосом протягнула дівчина.
Я впевнено похитала головою і зробила більший крок.
— Ні. Він мій.
Зібравшись з духом, я склала пальці в магічний жест і відкинула мавку ударною хвилею. Не знаю чому моя магія не пройшла крізь неї — але це підняло мій бойовий настрій. Переступивши через Рейдгара, я закрила його від мавки, перериваючи тій можливість випивати його магію. Та страшно завила. Тонкі скрючені пальці впились у власне волосся і почали вириваємо власні пасма.
— Мій! Мій! Він мій! — твердила мавка мов мантру.
Мить — і я вже не бачу її. Ще мить — і проклята вже за крок до мене. Рішуче простягаю руку і торкаюсь грудей — саме там де має бути серце.
— Атирея.
Дівчина завмирає. А я намагаюсь відчути сплетіння. Ще мить — і її очі знову чорніють. Ні, ні — я маю встигнути.
— Атирея! — вже надривно вигукую закляття, змушуючи мавку стояти на місці.
Не можна втратити такий шанс. Вона сама прийшла до моїх рук. Внутрішнім зором мені вдалося побачити темне сплетіння в самому серці. Неспішно я почала вливати магію відьом, розплутуючи вузли прокляття. Головне — не поспішати. Вузол за вузлом.
— Шшшш, — немов шипіння змії, вирівалось з рота мавки.
А я слабшала, віддаючи все що було в мені. Все до краплини. Перед очима вже мутніло і я ледве трималась на ногах. Але важкі стогони хлопця позаду змушували стояти. Ми повинні вийти з цього лісу.
Незрозуміло звідки я відчула потік нової енергії.
— Доню, ми поряд. Не зупиняйся, — на моїх плечах лежали руки мами і Лілі. Вони ділились внутрішньою енергією, не даючи мені вигоріти. Кожна хвиля магії від них пробуджувала в мені нові сили. Я відчувала як мій власний резерв росте і розтягується. Під нашим натиском сплетіння розірвалось. З рота дівчини вийшов густий темний туман. Під моєю рукою почало битися серце. А сіра шкіра стала теплою — більше не було могильного холоду.
— Дякую, — промовила бідолашна синіми від холоду і магії губами, падаючи на землю.
Рівно за хвилину після магічного ритуалу знесилено впала поряд і сама. Свідомість попрощалась зі мною, не витримуючи великого перевантаження. Добре що мої відьми поряд. Ми з Рейдгаром в безпеці.