Розділ 17

Вдома нічого не змінилося. Моя кімната була такою ж затишною і милою. Хоча зараз мені чомусь здавалося що вона трохи дитяча. Думаю, балдахін над ліжком варто прибрати. Та й подушок на ньому забагато. І яскравий килим потрібно замінити чимось більш спокійним.
Мама та батько весь вечір провели поряд. Розпитували про навчання — як мені, чи подобається. На диво тато покинув нас досить швидко. Після чого мама дістала наш відьомський лікер.
— А тепер попліткуємо, як в старі часи, — я була шокована. Ні, ми звичайно любили увечері поговорити по душах, але щоб мама наливала лікер? Ні. Такого ще не було.
— Цікаво, що ти хочеш почути, враховуючи що принесла важку настоянку? — відьма посміхнулась і погладила мене по щоці.
— Доню, я цілий день спостерігаю за тобою. З моменту виходу з порталу. Твоя міміка, реакції. Навіть погляд. Моя квіточка дуже змінилася. Я хочу знати що стало для тебе важливим?
І я розповіла про подруг, про війну з відьмами, про осуд за нашу дружбу.
— Розумієш, ми справді стали тилом одна для одної!
На диво вона не мала жодного злого слова про моїх подруг.
— Це все пусте! Головне що вам є на кого покластися у важку хвилину. А те що різної раси — то не біда.
Я закусила губу. Дуже хочеться спитати поради про мого демона, але боюся. А мама немов розуміє мою внутрішню боротьбу і просто чекає з посмішкою. Тихо видихаю і відводжу погляд.
— А ще... я умудрилася закохатися. І він демон, — насмілилася і відразу подивилась на маму. Мені була важлива її реакція.
Шок — перше що я побачила. Вона навіть відхилилась на мить. А потім взяла себе до рук.
— Доню. Це неочікувано. А що про це думає сам хлопець? — мене взяли за руку. Приємно що вона не втекла зі словами: "Та як ти посміла!"
— Він вірить що в наш час є можливість на майбутнє разом. Каже що я йому подобаюсь — і навіть більше: він готовий боротися за почуття, за нас.
Мама міцно мене обійняла.
— Я не буду тебе судити чи робити той вибір, який повинен бути твоїм. Але знай що я завжди буду на твоїй стороні. І якщо колись тобі потрібна буде підтримка — вона у тебе буде. Завжди.
Я обіймала її і плакала у матері на грудях. Ці слова були дуже важливі для мене.
— Колись нам з твоїм татом теж прийшлось нелегко. Барон і якась відьма — всі були проти такого шлюбу. А зараз дивись. Ми ніби досі маємо холодну війну з ними, але і сім'я відьми і мага більше не є чимось диким. Тому я вірю — якщо вам доля бути разом, то ви витримаєте всі незгоди.
Я дивилась як її очі наповнюються сльозами та тривогою. Тому лише сильніше обіймала рідну мені людину.
— Не хвилюйся за мене. Я зможу відстояти себе!
Того вечора ми провели разом, згадуючи сімейні історії. А ще я дізналася як мій батько попри всі негаразди завойовував серце дикої відьми.
— Мам, а чому відьомський народ вважають диким? — вона здивовано глянула на мене вже добре захмелілим поглядом.
— Видно що хтось не любить історію. Хоча це вже давно забуті легенди, які передаються скоріше з вуст до вуст.
Колись наші предки жили в лісі. Ми були його частиною — він давав нам силу і захист, а ми підтримували в ньому життя і порядок. Відьми розуміли тварин, чули поклик лісу. А ще за повір'ями ми мали лісових сестер.
— Мавок, — мама кинула на мене осудливий погляд за те що посміла її перебити. Вона завжди навчала мене терпінню і повазі. — Продовжуй. Більше не буду. Просто Лапі розповідала казки про мавок.
— Маєш рацію. Хоча зараз вони монстри яких винищують. Раніше ми були однією кастою. Є дуже стара легенда про те як наші види посварилися — ніби то за мага.
— Тому між нами тиха війна? — мама пригубила лікер і знизала плечима.
— Є таке. Так ось — по легенді відьма та мавка полюбили приїжджого мага. Він не міг обрати і крутив роман з обома. Тоді коли наша відьма дізналась про це — прокляла весь рід мавок, і вони стали монстрами. А ми отримали покарання від богів і тепер майже не чуємо ліс та тварин. Втративши частину своїх умінь, ми покинули ліс та переїхали до Оритана. Без нас ліс заснув. Лісовики, водяні — всі магічні створіння. Безсмертні друзі заснули — доки не з'явиться та, що почує шепіт лісу.
Гарна легенда. Вже напідпитку дуже хотілося спати, але інтуїція шепотіла що щось не так. Ніби щось важливе проходить мимо мене. І лише на межі сну прийшла ідея. Я підскочила в ліжку і потрясла маму, яка вже встигла задрімати поряд зі мною.
— Мамо! А що якщо саме ця легенда має зв'язок з неконтрольованими порталами? Якщо саме ця історія похитнула баланс світів?
Мама дивилась на мене своїми зеленими очима і була здивована.
— Ти знаєш про портали?
— Це зараз не важливо! А от легенда — я впевнена, вона веде до розгадки!
— Доню, це казка. Гарна, але казка! — мама тримала мене за плечі і дивилась перелякано, як на божевільну.
— Інтуїція просто волає що я права!
Верховна поміркувала десь з хвилину і кивнула сама собі.
— Завтра підемо разом до короля!
Ми лягли спати, а я відчувала радість. Мама підтримає — і скоро ми наблизимось до розгадки. А Рей у цьому допоможе. Помітить те що я не врахувала.