Розділ 16

Не знаю скільки часу тривав прорив. Але ближче до світанку у кожній кімнаті пролунав голос ректора академії.
— Увага! Все спокійно — можна виходити з кімнат. Перевірте чи ваші друзі і знайомі не потребують допомоги.
Коротко і чітко. Я зірвалась до кімнати Рея. Десь позаду слідом поспішала Таяна.
— Дізнайся про Рея, а я — до брата!
Як я могла забути — в неї є за кого хвилюватися. А я залишалась у кімнаті і не могла зібратись докупи. Коротко махнула рукою на знак згоди і побігла далі. Кімнату знайшла швидко. Постукала і зайшла. Рей був там. Щойно з душу — лише в рушнику.
— Привіт, відьмочко. Схоже тепер моя черга пригадувати тебе у снах з рушником, — як зайшла, так і стала мов вкопана. Він був цілий та неушкоджений. А ще у нього гарне, підтягнуте тіло. Живіт з ледь помітними кубиками. На них я і затримала погляд. А потім закрила очі та вийшла за межі кімнати, прикривши двері.
— Стій! Зараз накину халат.
На диво для самої себе я залишилася на місці. За хвилину двері знову відчинилися. Рейдгар зробив жест запрошення всередину. Вся червона я переступила поріг.
— Я хотіла, хотіла... — почала заїкатися. Ну що це за мямля! — Я хотіла подякувати, що врятував мене.
— Дякуй, — з посмішкою він склав руки на грудях. Я підняла голову вище.
— Дякую за допомогу. Як ти?
Він став серйозним.
— Дякую. Я в нормі. Я ж бойовик — не варто так хвилюватися за мене.
— Я можу провести діагностику магічним закляттям?
Він посміхнувся та розкинув руки в сторони. Мовчки прочитала закляття і заспокоїлась.
— Задоволена? Пані лікарю — скажіть, я здоровий?
Він посміхався і неспішно наближався до мене.
— Так, — він став навпроти і сперся лобом до мого.
— Відьмочко, — почав Рей тягучим тоном, ніби йому боляче. — Ти всю душу мені вимотала. Сьогодні я мушу їхати додому. Але хочу щоб ти дещо знала і вирішила.
Я стояла тихо. Мені подобалось що він так близько. Хвилювання що він піде — раптово відступило.
— Я хочу щоб удома ти вирішила — чи готова поборотися за нас. Я знаю що кохання не приходить з першого погляду. Але ти сподобалась мені там у гуртожитку. З тюрбаном на голові. Така енергійна, чиста, жива. І в бібліотеці, поки давала відсіч — і наш ярмарок. Все це давало мені спокій цілий тиждень, і я вирішив що готовий до будь-яких випробувань заради нас.
— Наші сім'ї ні за що не дозволять бути нам разом, — він відкинув мої коси і взяв моє обличчя у свої руки.
— Я впевнений що зможу домовитися зі своїми. Більше того — нас підтримає король. Важко буде тим що нам доведеться стати першою парою з різною расою. Подумай над моїми словами. Ми заслуговуємо на шанс, — і мене поцілували — ніжно, прямо в ніс. — А тепер йди. Скоро відкриють портали додому. Гарних тобі канікул.
Він відступив, а я втекла до себе. Потім був лазарет — там потребували допомоги. Але до вечора всі змогли відчути себе спокійно. Саме тоді я нарешті і вирушила додому.
Заходячи в портал, я міркувала про те як змінилась. Академія дала мені нових друзів і нові можливості. А ще Рея. Я ще не вирішила що до нас, але нарешті зможу перепочити вдома. Поговорити по душах з мамою, обійняти тата.
Переступивши портал, я вийшла у своєму місті. Трохи далі стояли мої батьки — такі рідні та схвильовані.
— Нарешті вдома, — рідні кинулися обіймати і цілувати мене, ніби сто років не бачили.
— Доню, ми сумували, — батьки розкрили свої руки для теплих обійм.
І я нарешті опинилась вдома. І нехай зараз у мені відбулося багато змін і я вже маю сміливі плани на це життя — сьогодні я просто маленька дівчинка, яка відпочиватиме вдома з мамою і татом.