Розділ 15

Вечір балу почався чарівно — якби ще Дерек не псував його своїми недоречними жартами. Я прослухала промову ректора і була задоволена майбутніми перспективами. Мій кавалер запросив на перший танець. Нарешті — краще танцювати ніж слухати цього хлопця.
Ми почали танець альтер, як раптом я помітила навпроти нас Рея. Він був тут. Богиня, за що — я думаю, звичайно був. Хлопець впевнено вів якусь демоницю в танці. Дівчина була струнка, з гарними рисами обличчя і ладною фігурою. Настрій впав. Мені стало сумно. Я так довго намагалась не думати про нього і навіть була впевнена що в мене виходить. Він навіть не снився мені цієї ночі. А зараз побачила — і серце розривалося від болю. Але чому? Я була впевнена що прийняла правильне рішення. Ця історія мала б трагічний фінал.
— Селестія. Що тебе турбує? — я подивилась на хлопця поряд зі мною. Ми танцювали і теж, я впевнена, виглядали гармонійно. Але це був не той чоловік якого я хочу бачити поруч.
— Дерек, ти дуже уважний, — і посміхнулася. Не варто псувати вечір ще й йому. Відьмак нічим не винен.
— Просто на мить мені здалося що тобі боляче, — зелені очі уважно дивились на мене. Він був гарний — по-своєму. Високий, привабливий для багатьох дівчат сьогодні. Не розумію навіщо я йому.
— Вибач. Я просто загубилась у своїх думках.
— Ммм, бачу які думки тебе хвилюють, — я знову підняла погляд.
— Про що ти? — він лише сумно посміхнувся.
— Ти гарна, розумна. А ще така чиста і віддана. Нагадуєш мені маленький промінчик світла. Але в тебе розбите серце.
— Але як? — ми продовжували танцювати. Я мало не збилась з кроку.
— Колись мені теж розбили серце, — мені стало його шкода.
— З часом стало легше, але таких чудових емоцій та тепла мені більше не вдалося відчувати до жодної дівчини, — і він посміхнувся.
— Ніколи не думала що ти отримував відмови. Всі наші дівчата чекали твоєї уваги.
— Не всі. Та й мені вони були не потрібні. Я намагався заглушити свій біль і обрав не найкращий варіант, — я його розуміла.
Далі вечір минав у дружній атмосфері. Хлопець галантно залицявся — приносив келих з ігристим або якесь тістечко. Ми багато спілкувались та танцювали. Але я постійно шукала поглядом фігуру Рейдгара. Це було як прокляття — мені не вдавалося нічого з цим вдіяти. Дерек це розумів, як і розумів що ми будемо лише друзями. Ближче до півночі ми вийшли до саду. Тут теж було людно — всі відпочивали і раділи святу. А ще завтра перший день канікул. Ми зможемо поїхати додому.
— О котрій завтра вирушаєш до Оритана? — Дерек притримав мене під руку, щоб зручніше було спуститися зі сходинок.
— Думаю десь ближче до...
Крик розірвав вечір навпіл.
— Допоможіть!
Якась дівчина бігла через сад, піднявши обірваний подол сукні. Я кинулась до неї — і в ту саму мить зал залило тривожним світлом.
— Назад! Всі назад! — голос Рея. Звідси. Він тут.
Я застигла.
Прямо перед очима — з нізвідки — розкривалась воронка. Повільно, невідворотно. Вітер від неї охопив мене мов лассо і потягнув вперед. Крок. Ще крок.
А потім чиїсь руки схопили мене і різко відкинули назад.
— Не так треба реагувати на слово "назад", — голос над вухом — низький, знайомий, злегка тремтячий від бігу. Рей підхопив мене на руки і разом з потоком людей побіг всередину.
З воронки вибігали тварини. Хижі, незнайомі — з таких що не мають назви в жодному підручнику.
На порозі бального залу він поставив мене на землю і міцно струсонув за плечі.
— Слухай мене. Біжи до кімнати і сиди там. По дорозі забирай всіх кого знайдеш. У двір мають потрапити лише бойовики. Зрозуміла?
— Ти ж не підеш туди, — я схопила його за рукав.
Він обійняв мене — міцно, як найдорожчий скарб. Одну секунду. Не більше.
— Все буде добре. Послухай мене і йди. Зі мною все буде гаразд, — і вже розвернувся аби допомогти іншим.
Дерек поряд поклав руку мені на плече.
— Йди. Я залишаюсь тут, — коротко і без зайвих слів. Відьмак теж пішов до бою.
В мене не залишилося вибору. Рейдгар виконав наказ і побіг до саду. А я поспішила до кімнати. На щастя там вже були дівчата — схвильовані та нервові. Тая міцно закрила вікна та наклала якесь закляття.
— Як ти можеш тримати себе в руках? — ельфійка мало не плакала і дивувалась витримці Таяни.
— Не хвилюйся — ми знали про таку можливість. Чому така реакція?
Вона має рацію. Ми знали про портали, а я все одно допустила помилку. Застигла перед воронкою мов статуя. Якби не Рей — наслідки були б жахливими.
— Я мало не потрапила в портал, — дівчата в мить опинилися поряд і почали заспокоювати.
— Добре що все позаду.
— Ні — там, там Рей. Якби не він — мене вже не було б тут, — чиїсь руки обійняли мене міцніше, але я була настільки розгублена що навіть не зрозуміла хто саме це був.