Розділ 13

Рейдгар і справді вже чекав біля воріт. Я побачила його здалеку — і на секунду збилася з кроку. Білий. Він одягнув біле, що було несподіванкою від демона який зазвичай обирає темряву. Біла сорочка, білі штани — лише піджак лишився незмінно чорним, ніби прояв його власного характеру. Він добре сидів на широких плечах і підкреслював сильні руки. Чорний ремінь акуратно розділяв верх і низ. А білосніжна сорочка робила його коси чорними мов ніч. Елегантно. По-чоловічому. Він виглядав як справжня жіноча мрія. І це чомусь зіпсувало мій настрій. Це просто зустріч, а не побачення — навіщо так вбиратися?
— Нарешті я тебе дочекався, — він з посмішкою подав мені руку. — Хоча твій образ сьогодні надзвичайно привабливий.
Від роздратування не залишилось і сліду. Куди йому змагатися з компліментами. Правду бабуся казала: "Жінки люблять вухами". Рей галантно поцілував мою руку, а потім поклав її собі на згин ліктя.
— Отже, який у нас план? — Якось так вийшло що ми невимушено почали розмову. Дорога була неблизька — потрібно було спуститися з пагорба, і там була чудова лісова долина. Шлях минув швидше ніж мені б хотілося.
— Що ти хотіла придбати?
Нічого собі. Він не забув про мої відмовки. Що ж мені потрібно? Поки я намагалась щось придумати, хлопець посміхався і терпляче чекав.
— Моя мама теж полюбляє пройтись по крамницях, ще точно не знаючи що саме їй потрібно. Пропоную діяти за її традицією, а саме: подивитися, поміряти і взяти те що сподобалось.
Я сором'язливо посміхнулась та погодилась. Так і вийшло що ми мов парочка гуляли між торговими рядами, весело проводили час і навіть придбали деякі речі. Демон знайшов цікавий кинджал з якогось особливого сплаву, а я придбала кілька перснів. Саме через них ми вперше посварились — без сарказму. Рейдгар хотів зробити приємний подарунок, а я не могла прийняти такого дорогого сюрпризу.
Це зіпсувало нам настрій, і надалі ми гуляли тихо. Деякий час ми йшли мовчки. Тиша не була ворожою — скоріше важкою.
— Чому? — нарешті Рейдгар наважився перервати тишу.
— У нас не прийнято приймати такі дорогі подарунки. Це непристойно, — демон замислився.
— А коли тоді пристойно? — на диво він навіть не зловтішався, а справді цікавився.
— Зазвичай це сприймається нормально лише після офіційних заручин, — чомусь я знову зашарілась.
— У вас не так? — мені стало цікаво які традиції у демонів.
— У нас нормально приймати будь-які подарунки від будь-кого. Головна умова — лише бажання приймати чи ні.
Тепер зрозуміло що так засмутило Рея. Він подумав, що я не хочу мати жодної згадки про наш спільний день.
— Наші традиції різні. Давай зважати на це і поважати позиції одне одного, а не ображатися, — він взяв мене за руку і ніжно поцілував.
— Я повністю з тобою згоден.
О ні — від такого гарячого погляду моє серце загрожувало вирватися з грудей.
— Ти мав розповісти про портали, — вирішила вчасно переключити тему. А то пристойні для леді думки після поцілунку у мене закінчились.
— Добре, але ти обіцяєш бути обережною, — мене взяли під руку і повели у менш людне місце.
— Обіцяю, — та я що завгодно готова була пообіцяти, аби вже дізнатися більше про ті загадки.
— Мир був підписаний під натиском обставин. Зараз по світі відкриваються неконтрольовані портали — такі собі воронки. Їхня проблема полягає в тому що з них вилазять невідомі тварини, які спричиняють різні лиха. Смерті, смертельні рани — і все це серед простого народу.
Я стиснула руку на його лікті.
— Це ще не все, — продовжив він тихіше.
— Жах, — неочікувано видала я.
— Також при відкритті подібної воронки пропадають і наші жителі. Вже понад тисяча загублених у кожному королівстві. Тому була скликана перша нарада королів. Зараз усі найкращі розуми б'ються над загадкою появи порталів. Ніхто точно не знає причин їхнього відкриття. Найпоширеніша думка на даний момент — порушення балансу. Деякі раси були знищені у ході війни.
— Серйозно? Чому я про це не чула? — такі новини змушували задуматися над власним життям.
— Все просто. Раса фенікса була знищена ще на початку, з ними були ще якісь види. Зараз про них лише легенди складають. Наприклад мавки — вони зараз майже безтілесні духи, але наші вчені стверджують що раніше вони були звичайними. Як ми.
— Знаю — у відьом про мавок навіть легенди є, — Рей уважно подивився на мене.
— Які?
Я поміркувала, намагаючись згадати найцікавішу.
— Ну, наприклад — ти ж знаєш що відьом вони не чіпають? Так ось, у нас по легенді колись ми були дружніми народами і всі жили в гармонії з природою та лісом. Мавки дивились за всією зеленню та природою в цілому, а відьми допомагали всім його жителям — тваринам, людям, навіть магам. Але потім сталась любовна трагедія — мавка з відьмою не поділили мага. Тоді відьма прокляла весь рід мавок. Ми втратили можливість розуміти тварин, а вони — тілесну і розумову активність. Ставши скоріше монстрами лісу ніж його жителями.
— Цікава легенда. Якщо дозволиш, я б розповів її королю — можливо це якось допомогло б нашим вченим.
Я уважно подивилась на хлопця.
— Ти ось так просто можеш прийти до свого короля заради звичайної легенди, навіть не знаючи точно чи ця інформація має якийсь сенс?
Він обдарував мене підозрілим поглядом, а потім посміхнувся.
— Тобто Тая не розповіла хто я.
Мені залишилось лише похитати головою. Далі ми сіли на лавочку і мені принесли морозиво. Смачне. Тиша затягнулась на кілька хвилин, але Рея це зовсім не засмучувало — він сидів та поїдав морозиво з виглядом найзадоволенішого хлопця на землі.
— Можливо, ти б сам міг розповісти хто ти. Не дарма ж маєш честь на часті розмови з королем. Мій батько — головний казначей у нашого короля, і то приходить лише по запису.
— Я Рейдгар Ашар, — він дивився на мене своїми темно-синіми очима, наче дитина, і вираз обличчя був такий ніби я йому щойно цукерку дала.
— Ну і? Які заслуги у вас, пане Ашар, перед вашим королівством?
— Я племінник короля. Майбутній герцог і, скоріше за все, радник короля.
В мене просто не було слів. Я відвернулась і мовчки продовжила їсти морозиво. Голова була пуста. Цей герцог сидів впівоберта, викинувши своє морозиво. Посміхаючись, він почав накручувати мій локон на свій палець, а я все більше відчувала себе недалекою. На що я сподіваюся. Навіщо взагалі погодилась прийти. Він лише грається зі мною. Для таких як він заздалегідь знаходять пару. І точно не приймуть відьму — навіть аристократку. Барону до герцога далеко рости.
Мовчки, прийнявши рішення, я встала і пішла, переходячи на біг.
— Селестія! Селестія, стій!
Сльози падали по щоках, а я тікала — мов від загрози усього мого життя. Хоча чому "мов". Він загрожує. Загрожує розбити мені серце і вимотати всю душу. Рей був спритним — догнав і зупинив за руку.
— Що сталося? Чому ти тікаєш? Що я зробив не так? — він стояв навпроти і справді нічого не розумів.
— Ти не розумієш? — я дивилась на Рея і відчувала розпач.
— Поясни, — він наблизився ще ближче. Між нами майже не залишилося відстані.
— Ти демон, я відьма. Ти племінник короля, а я проста баронеса. Ти майбутній радник, а я верховна відьма. Наші шляхи не мають перетинатися! Ти... ти мені подобаєшся — ти сам це бачеш, — я сама була здивована тим що сказала. Перша, сама зізналась у симпатії. Так низько я ще не падала.
— Я розумію і... — він замовк. Вперше за весь день не знайшов слів.
— І? Що — і? В нас немає майбутнього! Тримайся від мене подалі. Будь ласка. Залиш мене і дай тебе забути.
Хлопець був шокований — він явно не очікував такого кінця розмови. Вирвалась з його рук і гордо пішла. Мене ще чекає розмова з Таєю.