Розділ 11

   Вибору в мене і правда не залишилося. При розтяжці та різних вправах ми все робили разом, хоча більшість старшокурсників лише один раз показували дію — і все. Рейдгар дотримувався іншої тактики. Сам поправляв мої позиції, контролював дихання і кількість вправ. Спочатку я ще робила вигляд ображеної дівчинки, але чим довше ми займались — тим важче було вдавати злість. Мені подобалось проводити час разом. Він відпускав смішні жарти, зауваження робив лише спокійним тоном. І ледь помітні дотики. Вони вибивали мене з рівноваги та змушували шалено червоніти.
— Що думаєш обрати зі зброї? — ми підійшли до стіни з різним знаряддям, і в мене розбіглись очі.
— Можливо, шпагу? — я невпевнено подивилась на свого куратора. Рей лише посміхнувся та заправив випавшу прядку мені за вухо.
— Ти невеликого зросту, не маєш переваги в силі та швидкості. На цей вид зброї треба багато часу. Тобі потрібно щось менше, легше. Більш вдалий варіант саме для тебе, — Рей таким м'яким голосом пояснив і вказав на мої мінуси, що на диво я навіть образи не відчула. Все було чесно.
— Що б ти порадив?
Він зняв зі стіни лук і дав мені до рук. Він був легким.
— Думаєш, вийде?
Він допоміг правильно взяти зброю.
— Думаю, це те що тобі треба. Ще є варіант з маленькими метальними ножиками, — він очікував мого остаточного рішення. Це імпонувало.
Далі урок продовжувався вже за участі лука. Це було важко. Особливо важко було слухати його голос біля вуха коли він був так близько. То виправляв мою позицію, стоячи за спиною — і я відчувала як його подих торкається мого волосся. По тілу пробігали мурашки, в голові залишилась лише порожнеча, а хлопець ще хотів від мене результату. Але на диво він був.
— Зброя — це частина тебе. Звикни до її ваги, роби все спокійно, ніби дихання. Ти робиш подих бездумно. Стріла має вилітати з подихом. Рівно, чітко, впевнено, без поспіху, — раз за разом виходило краще.
— Тримай руку вище, — м'яко поправляв Рей, піднімаючи мої руки на потрібний рівень і змушуючи мене червоніти від того як він близько. — Давай спробуємо разом.
Він став позаду і взяв лук моїми руками. Обличчя так близько — подих злився з моїм, і ми разом випустили стрілу точно в ціль.
— Нічого собі! Точно в ціль! Ти бачив — у нас вийшло! — на емоціях я повернулась та обійняла Рея за шию. І тоді, коли емоції стихли, я зрозуміла, що стою серед одногрупників — і не лише своїх — обіймаючи хлопця не своєї раси. Але ніхто не звернув на нас уваги. Всі зайняті й вимотані своїми заняттями. А ми просто завмерли один навпроти одного, немов намагались роздивитися душу.
— Через п'ятнадцять хвилин буде дзвінок, тому здаємо результати, — розірвав наші погляди голос Кременя.
Ми отримали відмінно. Рей на виході з залу нахилився і тихо прошепотів:
— Виграв парі, і тепер хочу від тебе дещо.
Очі на моєму обличчі певно були великі як блюдця. А щоки знову стали як помідор.
— Що ти хочеш? — на диво голос пролунав впевнено і без зайвих емоцій, хоча їх у мене зараз був цілий океан.
— Завтра вихідний — давай прогуляємось на ярмарок? — я чула про нього: з усіх королівств приїжджають торговці і буде перший парад миру, а вже після — веселий ярмарок.
— Я думала піти на нього з подругами, — я намагалась знайти причини не йти з ним. Це вже занадто. Ця пара і так була важкою. Що буде після прогулянки? Та моє серце цього не витримає.
— А підеш зі мною! Парі дорожче грошей, — він посміхався, нервово переминаючись з ноги на ногу, і це видавало його емоції та відчуття.
— Я мала деякі плани. Хочу там докупити всякий дріб'язок до балу.
— Ну і чудово — впевнений, що чоловічий погляд і думка будуть не зайві, — як він вправно викрутив усе на свою користь.
— Бачу — коли ти чогось хочеш, йдеш напролом, — я зупинилась посеред коридору і намагалась знайти більше причин через які ми не зможемо побачитись.
— Я розповім тобі що знаю про портали.
Все — це фіаско. Тепер я піду на зустріч з ним навіть якщо світ впаде мені на голову.
— Це нечесно! Як тепер тобі відмовити? — широка посмішка осяяла, певно, весь зал.
— От і чудово. Завтра о третій біля воріт академії, — клацнув пальцем по моєму носу і пішов, мало не співаючи від радості.
   А мені стало так тепло на душі. Ніби його посмішка і надія на завтрашню зустріч зігрівали мене зсередини.