Розділ 1 Стара-нова відьма І

І

— Повторіть!

— Ти — відьма. Це довго пояснювати.

Оля ошелешено дивилася на гостю. У дівчини починала боліти голова, тому присіла на стілець біля кухонної плити.

— Та-а-ак... добре, — її голос став тихішим. — Думаю у мене є час, тож, пояснюйте.

Рудоволоса тяжко видихнула:

— Це дійсно довга історія...

— То почніть з тієї тварюки!— крик линув по квартирі. — Чи демона! Що воно таке!?

— Баєчник. Лихий дух.

Оля голосно сопіла, ще не пройшла застуда, але здивувавшись сама собі почала заспокоюватися. І пригадувати події ночі, які видавалися сном. Ні, скоріше жахіттям.

Ввечері, покормивши Пушка і перевіривши вхідні двері, дівчина приготувалася до сну. Покрутившись і замотавшись «клонвертиком» заснула. Їй знову снилося болото. Як не могла поворушити ногами, що загрузли. І запах: їдкий сморід гнилі та сирості, прілого листя та тухлих яєць. Від нього в горлі запершило. А потім хрипкий голос прорізав тишу: «Скоріше! Ламайте їх! Я повернуся!» Напад надривного кашлю змусив зігнутися.

Оля відчувала як їй не вистачає повітря і прокинулася від власного надривного кашлю. У темній кімнаті, на ліжку, біля подушки її рука торкнулася чогось холодного і слизького. Воно полізло по руці і дівчина закричала.

Махаючи руками Оля вибралася з-під одіяла і увімкнула світло. На її подушці стояв старий, худий, зморщений дідок висотою з книжку. Його довга чорна борода спадала з ліжка на підлогу і звивалася підкрадаючись до дівчини.

— Мерщій! — рудоволоса жінка стояла у дверному пройомі спальні і вказувала пальцем на дивне створіння.

Пушок, білий махнатий кіт, застрибнув на ліжко з людським криком:

— Не втечеш!

Дідок ломанувся під одіяло, а кіт схопив його за довгу бороду. Кілька хвилин стояв нелюдський вереск, а ліжко перетворилося на поле бою. Скинута подушка, зім’яті простінь та одіяло. Раптом дідок увернувся від лап звіра і чимдужч побіг до дверей. Вибіг з кімнати і побіг коридором до кухні, кіт слідом.

— Не хвилюйся — він його зловить.

— ВИ хто така? Як потрапили до квартири?

— Олю...

— Звідки ВАМ відоме моє ім’я? — голос був охрипший від кашлю та тремтів від страху. У квартирі почувся котячий вереск, звук битого посуду і все затихло.

Перший шок пройшов і Оля, відштовхнувши з шляху незвану гостю, побігла.

— Пуша!

Під кухонним столом, серед розбитих тарілок та чашок, сидів білий пухнастий кіт. З передньої правої лапи йшла кров яку той злизував.

— Все добре, він живий. Цих тільки заклинаннями відігнати можна, — промуркотів кіт.

— Він розмовляє. Це сон. А-а-а-й! — уламок розбитої чашки врізався в стопу. — Не сон.

— Спокійно-спокійно, обіпрись на мене, — повторювала незнайомка тихим голосом допомагаючи сісти на стілець. — Аптечку маєш? — Оля повільно похитала головою. — Нічого, я бистренько залікую.

— І мене! — збоку вигулькнула котяча мордочка.

З долонь линуло золотаве тепле світло, огорнуло ступню і Оля відчула як відступає біль.

— ВИ відьма?

— Як і ти.

— Повторіть!