Розділ 31.1

– Практично впорались, – задоволено усміхнулась Айша. – Хлопці розставлять столи для закусок і лавки для гостей. І ми молодці, ми найкращі. Решта вже за ректоратом. Ну тобто за викладацьким складом.

– Що саме? – поцікавилась я, намагаючись причепити гірлянду з пожовклого листя, бажано при цьому не порушивши накладених на нього заклять.

Інакше вся краса посиплеться мені під ноги і доведеться виправляти все самотужки. А я, зізнатись, у творчості руками не надто здібна. Всі прикраси були на Айші. Вона як раз до цього мала хист. Зала вийшла досить гарною та святковою. Подих золотої осені ніби й справді шелестів приміщенням.

– Організація самого прийому, – пояснила голова студентської ради. І впіймавши мій все ще повний нерозуміння погляд, спробувала пояснити. – Ну, я практично впевнена, що візитер сюди не на гірлянди дивитись їде. Такі величні владні люди взагалі просто так нікуди не їздять. Завжди є кілька причин. І основна, на мою думку, лер Реймор Стрейт. Скоріш за все, перевірятимуть роботу ректора. Він тут новий, а ворогів трохи нажив. 

Айша говорила спокійно, але не відчути її тривогу було просто неможливо. І хвилювання це стосувалось точно не листя з горобиною, що ми цілий день тут розвішували. Вона переживала за долю нашого нового ректора і всього Херенда. І її переживання були не на пустому місці. Зізнатись, мені все це також мало подобалось. Хоча, як на мене, причина могла бути й інша. Надто багато незрозумілого відбувалось в цих стінах. І в центрі всього цього чомусь опинялась завжди я.

Відповіді в минулому? В тому, чого я вперто не можу згадати?

Ніби навмисно за вікном скрикнув крук, і я одразу ж знайшла поглядом чорного птаха, що сидів на гілці найближчого дерева і дивився просто на мене. Ніби переслідував мене.

В памʼяті вмить сплив мій незбагненно дивний візит в крамницю статуеток і настанови, що дала тоді продавчиня. В горлі пересохло від хвилювання. Може дарма я не наважуюсь зробити так, як радила та жіночка? Чому вагаюсь? Певно, не довіряю першій зустрічній. Життя навчино не довіряти вже нікому. А може… просто боюсь того, що відкриє мені памʼять. Не готова до того, що дізнаюсь.

– Мені здається, що за цим візитом хтось стоїть. Хтось, кому наш ректор як більмо на оці, – поправляючи прикраси, ніби сама до себе знову заговорила Айша.

– Уоткінс? – стишившись уточнила я, озвучивши перше, що спало на думку.

– Не виключено. Декану Уоткінсу точно не до вподоби реформи в Херенді, – і так багатозначно на мене глянула.

Ніби я й сама не розумію, що в особі декана ректор нажив собі нехай і не ворога, але точно не друга. Уоткінс надто самозакоханий і злопамʼятний, аби забути те, що саме за підтримки Рея мені вдалось кинути йому виклик. І якщо позбутись ректора, то й мене можна буде викинути.

До того ж у нашого декана точно є звʼязки у королівському палаці. Саме їм він завдячує своєму статусу в нашій академії. І звернутись до провладних знайомих, аби насолити ректорові і позбутись студентки-бунтарки заразом, цілком в його характері.

О, Світла сило! Як же він мене злить. Трохи менше ніж місяць тому я б вже стояла в його кабінеті. І не факт, що все скінчилось би звичним скандалом. Цілком ймовірно, що справа дійшла б і до зʼясування стосунків більш приземленими народними методами. Тобто, я полізла б у бійку. Роками  мрію пику йому натовкти.

– Але… – Айша несподівано перервала мої думки, в яких я вже тягаю за воріт декана і товчу його фізіономією об непрочитані звіти на його столі. І впевнившись, що привернула мою увагу, поділилась власними думками, щодо ситуації, котра склалась. – Але, як на мене, не варто зосереджуватись на очевидному. Зрештою, шпигувати може будь-хто. І часто це найневинніша особа.

– Підозрюєш когось? – насупилась я, зрештою впоравшись з прикрашанням залу та зістрибнувши на підлогу зі стільця.

– Ні, – мотнувши головою та окинувши уважним прискіпливим поглядом залу, ніби крім цього її увагу взагалі нічого не привертало, зронила Айша. – Мене це питання взагалі не цікавило… Не цікавило б і далі. Але! Сліпим треба бути, аби не помітити всього, що зробив лер Стрейт всього за місяць, Мейв. Із страшненької навіть не другосортної периферійної  академії, він вже встиг зробити пристойний навчальний заклад. І якщо не кине нас… Якщо йому не завадять продовжувати почате…

Айша не закінчила свою думку. Проте не важко було здогадатись про що мова. За Реймором Стрейтом майбутнє Херенда. І дійсно, як висловилась Айша, сліпим треба бути, аби цього не помітити. Ну, або вперто жадати повернути все, як і було раніше. Дотримуватися ідей, котрі сторіччями фактично купують будь-який розвиток магічних наук. І такі викладачі у нас також є. Та що там викладачі, у нас і студентів таких вистачає. Той же Остін Греверс, що й досі намагається розпускати про мене чутки та налаштовувати однокурсників проти мене, не пропустить жодної можливості, аби поскаржитись батькові на несправедливість в цих стінах. Хоч, як на мене, справжня несправедливість це те, що він і досі ще топче коридори Херенда, враховуючи його здібності. Якби наш світ був справедливий, то його магії та старання вистачило б хіба на рядового клерка і маленькій канцелярії. А вже точно не на бойового мага. Але моєї думки, звісно ж, ніхто не запитував. Тож триматиму її при собі.

– Ти говорила з Брейтом після того випадку? – несподівано змінила тему розмови Айша, все так само роздивляючись залу.