Розділ 30.2

– Придурки! Ідіоти! – бубоніла Айша до самого кабінету цілительки, пропускаючи через мене непомітно імпульси енергії.

Здається, те що вона відчула та дізналась про мій стан, їй дуже не подобалось. І чим довше вона мене сканувала, тим сильніше злилась. Здавалось, що якби не взялась мене супроводжувати до цілителя, то прямо зараз побігла б і видряпала очі обом моїм одногрупникам. І плювати, що вони чаклуни, бойові маги, кремезні юнаки. В цій дрібненькій чорнявій дівчині було достатньо гніву, аби скрутити їх обох в бублика.

– Припини. І сканувати мене також припини. Зі мною все гаразд, – не витримала вже біля самих дверей. – Просто напруженіше тренування, ніж зазвичай.

– Я бачу, – буркнула Айша. – Бовдури! Ти навіть не уявляєш, яка я зла. І розчарована.

Якби ж ти знала, яка розчарована я. І подумати не могла, що Брейт такий… І нехай у нього були найкращі наміри, але ставити мене на місце так… це вже занадто. Це вже точно занадто.

– Поговоримо про це пізніше, гаразд? – попросила я, постукавши та буквально ввалившись в кабінет лери Ергейн. 

Айша замовкла, але дихала так гнівно, що я вже почала побоюватись, що в неї з ніздрів от-от дим повалить. 

– Хто тебе так? – занепокоїлась цілителька, прогнавши через мене кілька хвиль цілительної магії. – Загалом, все ціле. Магічне виснаження сильне. Так і до вигоряння недалеко. Якби ти звісно була чаклуном, то вже точно заробила б незворотні зміни. Але ти відьма. А відьму не так просто спалити.

– О, Світла сило! – зойкнула Айша. – Брейт хотів…

– Просто не розрахували сили, – обірвала я Айшу до того, як вона наговорила зайвого.

Стосунки між Брейтом і Реймором і без того спаскудились. Не вистачало ще долити олії в і без того палаюче полумʼя. 

– Будь обережнішою наступного разу. Не варто ризикувати собою, аби комусь щось доводити, – зітхнула лера Ергейн, вклавши мені в руку пляшечку з зіллям.

Різкий знайомий запах розплився кімнатою, варто було її відкупорити. Нудота підкотила до горла. Довелось затримати подих, аби його таки проковтнути.  

– Звісно. Я буду обережною, – вичавила я усмішку, віддихавшись після бридких ліків. – І… я маю до вас прохання. – цілителька скинула брову, очікуючи, що саме я скажу. Тож, я видихнула, ледь стримавши, аби не заплющити очі. – Не розповідайте про цей випадок ректорові, будь ласка.

– Мейв! – зойкнула Айша, все ще палаюча гнівом. Але я зупинила її одним поглядом.

– Розумієш про що мене просиш? – поцікавилась здивована цілителька.

– Звісно, я розумію, що ви зобовʼязані доповісти. Але… Ми з Брейтом і одній команді на турнірі. Не хочу, аби невеличкі непорозуміння призвели до сварок всередині команди. 

– Він ледь не вбив тебе! Ледь не спалив! І ти називаєш це непорозумінням? – спалахнула Айша. – Мейв, ти в собі взагалі?

– Це справи команди. Вирішимо самостійно, – припечатала я. – Але якщо втрутиться ректор… самі розумієте, що добром все не скінчиться.

Цілителька пронизала мене уважним задумливим поглядом. Але все ж повільно кивнула, погодившись чи то з моїм проханням, чи то з моїми словами. дуже хотілось сподіватись, що друге. Мені і так серце було не на місці через сварку між небожем і дядьком.

– Добре, що хоч хтось в команді про це думає, – не вгавала Айша, коли ми вже покинули кабінет цілительки та прямували в бік гуртожитку. – Взагалі, я не очікувала такого від Брейта. Правда. Мені навіть здавалось, що ти йому подобаєшся. Він так на тебе дивився… Ніби був закоханий. І тут таке.

Я мимоволі скривилась від таких слів, але розвивати тему не наважилась. Кохання… Про яке кохання може бути мова взагалі?

– Може, він має рацію. На моє місце є достатньо сильних хлопців і в нашій групі.

Якби не справа з Мороком, то я в житті не погодилась би на участь у турнірі. Але інакше ніяк. Якщо господарю тієї нежиті вдалось просочитись на територію академії, то сховатись нікуди. І рано чи пізно він таки дістанеться до мене. І добре, якщо жертвою стану лише я. Проте, моя відьомська інтуїція просто таки кричала, що я – лише сходинка до куди більшої цілі.

– Не мели дурниці! – пирхнула Айша. – Ти заради справедливості не лише для себе, але для всіх жінок, пішла проти Уоткінса. Ти кинула виклик деканові. І, якщо мені не зраджує памʼять, вже практично домоглась перемоги. Кілька днів лишилось. І твоя участь у цьому турнірі стане жирною крапкою на всіх сподіваннях Уоткінса поставити тебе на місце і здихатись бунтарки. Мейв, – Айша стала мені на шляху і взяла за руки, зазираючи просто в очі. – Ти показала дівчатам, що за мрію можна і варто боротись. Що не варто коритись законам і обраній кимось долі. Що своє майбутнє треба кувати самій. І ти навіть уявити собі не можеш, як надихаєш інших. Просто не уявляєш. І ці сумніви… Мейв, пробач звісно, але ти не маєш на них права.

Мені горло перехопило від її слів. Навіть подумати не могла, що все так. Я весь цей час була настільки зосереджена на власних проблемах, що й уявити не могла, що саме відбувається довкола. Слів не вдавалось підібрати. І все що я змогла – усміхнутись, відчувши не лише полегшення, але й прилив сил. Я винна всім, кому дала надію. І на сумніви просто не маю права тепер. Не маю права зруйнувати те, що сама ж і збудувала.