Розділ 13.1

Сонячне проміння ледь пробивалося крізь штори, коли я прокинулася.

Єдина, але абсолютна перевага насиченості попереднього дня – мені взагалі нічого не наснилось. Хоча, маю зізнатись, очікувала я суміші найстрашніших кошмарів. І може мені щось і наверзлось, проте я цього не пам’ятала. Тож прокинула в піднесеному настрої та повна сил. Навіть, слабкості не лишилось.

А от злість на Брейта палила в грудях. Що ж, Мейв, пожинай плоди слави жіночки легкої поведінки. Ну, або придумуй, як провчити цього бовдура раз і назавжди так, аби іншим не кортіло руки протягувати.

Хоча, стоячи під струменями води в душі і розмірковуючи над всім, що сталось напередодні ввечері, якось… не схоже було, що брюнет заявився в мою кімнату, аби просто почіплятись до мене. І тепер, коли емоції вщухли, стало навіть цікаво, що за біс його приніс.

Сьогоднішній день обіцяв бути напруженим, але я була готова до викликів. Стоячи перед дзеркалом, я приміряла нову форму, яку мені підганяла Амадея, я просто не могла погляду відвести від відображення. Вона сиділа ідеально, ніби була частиною мене. Дідько, та майстриня просто чарівниця якась. Згадуючи той мішок, що мені видали, і порівнюючи з тим, що з нього створила Амадея Сноу, важко навіть повірити було, що це одна й та ж форма. Але! Тепер вона хоч і сиділа на мені ідеально, не сковувала рухів, але й підкреслювала всі вигини так, що… загалом, перестаралась швачка. Дуже перестаралась.

Все ж моя сіра, геть закрита сукеночка була звичнішою і ріднішою. А тут навіть піджаком підкреслити груди, котрих, як мені здавалось, в мене не було взагалі. А ні… присутні, виявляється.

Я настільки остерігалась вийти в обновці в коридор, що навіть не забула, як то бувало зазвичай, перевзутись. Зате встигла оновити захисні заклинання на вхід. І докинула кілька прокльонів, для бажаючих навідатись до мене без запрошення. Разом з тим, придумала, як саме помщуся за палюче закляття. І навіть подумки посміхнулась, тішачись своїй підступності. Треба обговорити ідею зі своїми спільниками.

І тільки коли все-все зробила, та вкотре сховала фігурку крука, що сьогодні так і лишилась стояти там, де її залишив некликаний гість, вислизнула з кімнати.

Слава Світлій силі, але в коридорі вже нікого не було. Чи то я зарано вийшла, чи то запізно – але до самого виходу, крім комендантки взагалі нікого не зустрілось. Тож, про всяк випадок, звірившись з розкладом, я скоренько попрямувала до лекційної аудиторії. Ще мені до того всього, що я встигла собі заробити за кілька днів навчання, залишилось отримати покарання за спізнення.

На вулиці було досить прохолодно. Пара зривалась з вуст, а під підошвами скрипів лід, що скував маленькі калюжі. Жовте листя шелестіло, потривожене вітерцем, але не тому, що посохло, а скоріш – бо замерзло. Майнула думка, що варто було вдягнути куртку. Але це була скоріш реакція на погоду. Попри те, що форма виявилась не утепленою, холоду не пропускала. Ввечері зчитаю магічне тло на ній. Певно зачарована.

Але як би незручно мені не було, але до аудиторії я зайшла впевнено та взагалі не звертаючи уваги на притихлих одногрупників.

Проте не встигла навіть місце собі підібрати та розкласти канцелярське приладдя, як поряд вмить опинився блондин, нахабно посунувши мене від краю лавки до стіни так, що вибратись та уникнути його компанії стало просто неможливо. Чомусь страшенно закортіло відшукати поглядом брюнета, проте я стрималась, удавши, що нічого надзвичайного не відбувається взагалі.

– Маєш неперевершений вигляд, – одразу з козирів зайшов Ед Ройс. – Неочікувано!

І похвалив, і помиями облив. Що, зрештою, вже не дивує.

– Що треба? – навіть не намагаючись вдати, що мені приємно з ним розмовляти, буркнула я.

– Та… нічого, закортіло познайомитись ближче, – протягнув блондин, підсунувшись ще ближче. – Ми якось всі неправильно почали…

Мені лишалось замало місця для відступу. Тож я повернулась до нього та запитала прямо:

– Через свого близнюка прийшов? Чи також… маєш до мене справи?

Вийшло заголосно. Хтось озирнувся, хтось зашепотів. Все ж ненароком глянула на Брейта, оцінивши його реакцію. Жодної. Остовпів. Мов кам’яний троль під першим сонячним промінням – ні емоцій, ні навіть погляду в наш бік.

– Ти все не так зрозуміла, – зашелестів Ед, схилившись до мене. – Він не хотів тебе образити…

– І не образив. Розлютив скоріше, – вже тихіше повідомила я, не бажаючи виставляти на обговорення черговий конфлікт. – І обговорювати це я не маю наміру. В мене взагалі забагато справ.

– Можливо… – не вгавав Ед, старанно підбираючи слова. – Для твоєї люті і були причини… проте… не варто так драматизувати… Та хоч вислухай його! Він має для тебе ділову пропозицію.

Угу… ділову. Вчора вже бачили, наскільки ділову.

Але… Мені все ще було цікаво, чому він вчора приплентався в мою кімнату. Клята жіноча цікавість…

– Після лекції я приділю йому кілька хвилин, – витримавши паузу, видихнула я. – Сподіваюсь, що вони не будуть витрачені дарма.

– Жодним чином… – усміхнувся Ед. Хотів ще щось додати, але двері в аудиторію відчинились і в приміщення стрімким швидким кроком увійшов лектор.

Відчуваю, що ще пожалкую про це рішення. Надто задоволений вигляд мав блондин. А я ж ще зовсім недавно давала собі обіцянку не мати жодних справ з чаклунами. І знову її порушую.