Розділ 8.4

– Радий бачити вас, дорогі мої студенти при доброму здоров’ї та у гарному настрої, – мов знущання пролунав підсилений магією голос ректора.

І я буквально заклякла від несподіванки. Він тут чому? Нам же бойові заклинання Хіткінс викладає! Та й взагалі… Відколи ректори викладають? Вони мають сидіти в кабінетах, сліпнути над рахунками та вислуховувати скарги та побажання персоналу та високопосадовців. А не нас ганяти по арені.

І за які гріхи нам дістався Стрейт? Тайки діяльний і енергійний, що як на нього погляну тільки почуваюсь старою сварливою бабцею. Відьмою, одним словом.

Я безпомилково знайшла його поглядом. Ректор швидко наближався до збитої в купу групи та пронизував всіх і кожного окремо уважним поглядом. Та знижував нашу самооцінку своїм ідеальним виглядом та чудовим настроєм.

Мені вкотре подумалось, що тут не місце для відьми. Проте запхала свої сумніви якнайдалі та спробувала удати з себе предмет місцевого інтер’єру. Не помітить, не зачепить. Може, ще й про покарання забуде… я ж майже забула…

Ех… мрії!

– Практику по бойовим заклинанням викладатиму вам я. Заодно, тренуватиму команду на турнір, – ніби мої думки прочитав Стрейт і підтвердив здогадки, викликавши однією фразою хвилю збудження та веселощів. Певно, тільки я остаточно скисла. – Бачу, наснаги та завзяття сьогодні у вас просто за край б’є, тож почнімо зі спарингів. Розбийтесь на пари самостійно.

Дії ректора були логічними. Зрештою, перш ніж починати нас чомусь навчати, потрібно зрозуміти, на що здатні студенти. Тільки біда, у мене практичних навичок не було взагалі. Тож я метнулась до Ліва, хотіла впіймати його за рукав та домовитись про спаринг, аби хоч калікою після нього не лишитись. Але Лів був задалеко, а натомість просто на шляху з’явився вже знайомий брюнет. Брейт, якщо мені пам’ять не зраджує.

– Будеш моєю партнеркою, – скомандував брюнет.

– Самовпевненості тобі не позичати, – спантеличена такою заявою, зронила я. – А твій “близнюк” тебе вже не влаштовує? – в’їдливо поцікавилась, намагаючись його обійти та все ж відшукати Лів’єра.

Та хто ж дозволив? Мені знову заступили дорогу. Напруга на арені почала стрімко зростати, а наша парочка – привертати увагу. Не лише студентів, а й викладача. Залишилась, мухомора йому в суп, непомітною.

– Якщо ти про Еда, то ми не стаємо навіть в дружні спаринги один проти одного, – не показавши навіть, що мої слова якось його зачепили, відповів Брейт. – А ти мене влаштовуєш.

Яка прекрасна новина! Я його влаштовую!

– Ти мене – ні, – відрізала я, поглянувши йому в очі та сподіваючись зрештою побачити фіолетові спалахи магії в зіницях чаклуна.

Проте… ні. Сьогодні він був на диво стриманий. А я вже сподівалась, що зірветься і його виставлять геть. Певно, також не хоче псувати репутацію в очах керівництва.

– Боїшся? – не вгавав Брейт.

– Звісно. Ще не вистачало тобі сльози втирати, коли програєш дівчині без навичок в практичній магії, – буркнула я у відповідь, розчаровано помітивши, що Лів вже став у пару з іншим хлопцем. І мені в принципі не лишилось варіантів, крім цього бовдура. 

– Ми неправильно почали знайомство, мабуть, – примирливо заговорив чаклун.

– Неправильно, що ми взагалі познайомились, – буркнула собі під носа я. – Гаразд. Спаринг, то спаринг.

Брейт усміхнувся одним куточком губ та кивнув перш ніж розвернутись та попрямувати до решти групи.

Зізнатись, мене така перспектива радувала не дуже. Я йому ні крапельки не довіряла. Впевнена, що за цією пропозицією стояв якийсь підступ. Тож потай провернула один з захисних перснів на лівій руці, активуючи закляття віддзеркалення. Треба наговорити собі ще амулетів на дозвіллі. Не така я вміла, аби сподіватись на добропорядність чаклунів. Якщо слова “добропорядність” та “чаклун” взагалі можна застосовувати в одному реченні.

– Ви не формі? – запитав ректор, наблизившись беззвучно та непомітно.

Я від несподіванки аж підстрибнула, викликавши у Стрейта стриману усмішку. Як йому взагалі вдається так підкрадатись. Маньяк якийсь.

– Не виспалась, – прикинувшись, що взагалі не розумію до чого поставлене питання, та поглянувши просто на ректора, розвела руками дозволяючи йому повною мірою розгледіти наслідки роботи своїх новоприбулих протеже.

– Приділіть більше часу відпочинку, – ні миті не затнувшись, ніби мій вигляд новиною для нього не став, порадив Стрейт. – Проте зараз мова про нову форму академії. Вона вам не подобається? Черговий протест?

– Що ви?! Вона просто чудова, – єхидно процідила я. – Р-р-розмір-р тр-рохи не підійшов. Мусила віддати на підгонку. Сподіваюсь, що вже завтра ввіллюсь в ряди синеньких одногрупників.

– Я також на це сподіваюсь, – холодно зазначив ректор. – Це не найкраще вбрання для роботи на арені, – окинувши мою сукеночку побіжним поглядом, зауважив Стрейт.

Оце новина. Я придушила бажання виказати йому все, що думаю про форму, підгонку, врахування особливостей жіночої фігури. Проте стрималась. На нас вже й так поглядали, хоч би косоокість не заробили.

– Сьогодні вже якось так буде, – зітхнула я, не придумавши нічого більш пристойного.