Розділ 8.2

За кілька хвилин я вже стояла біля дверей цілительської та молилась всім богам, аби лера Ергейн була на місці. 

– Ні! – мотнула головою цілительки, байдуже вислухавши мою коротку плутану історію та не відриваючись від процесу переливання смердючого зеленого зілля у невеличку пляшечку. 

– Ну, леро Ергейн, – тягнула я на нудній довгій ноті. – Невже у вас немає ні краплинки співчуття?

– У мене натомість є наказ ректора, – ткнувши пальцем в аркуш, прибитий на стіну навпроти входу в цілительську. При тому, ткнула так безпомилково, що гадати не треба було, аби зрозуміти, це дуже добре відточена за роки навичка. – Жодних контрзаклять та зіль від палючого закляття.

Надія танула з кожною хвилиною. Марно витраченою на вмовляння хвилиною. Лера Ергейн була жіночкою не дуже щоб вже в віці, проте бурчала, часом, як стара баба. І мала непохитну силу переконання. Ніхто не міг вмовити, залякати чи змусити цілительку робити те, що вона не вважала за потрібне. Особливо, коли мала поважні підстави, котрими можна підкріпити свою думку. А ці підстави саме зараз висіли просто перед моїми очима.

– Та ви ж знаєте ректора Стіверса! – не стримавшись, підвищила голос я. – Він дуже добрий та чуйний. Впевнена, що вже давно хотів зняли цю заборону. Просто забув. От і все. Стільки клопотів.

– Проте, Мейв, мені відповідних розпоряджень не надходило, – знущальницька посмішка цілительки, мала б стати крапкою в цій розмові. Але мені так свербіло обличчя, що я вже готова була чи то підкупити її, чи то проклясти.

Дідько. Мені аж кипіло все всередині від того, що довелось вже пів години безрезультатно благати цілительку про допомогу. При тому доводилось робити це спокійно та смиренно. А хотілось сваритись та кричати. Настрій принаймні відповідний був в наявності.

– Але ж… ректор Стіверс вже полишив посаду… – нагадала я, вклавши весь відчай та слабку надію в голос.

– Проте його накази ніхто не скасовував. І взагалі, ти вже давно мала вивчити та відточити не лише контрзаклинання, але й захист. Зілля на крайній випадок навчитись варити. Що тобі завадило?

От про зілля в нашій бібліотеці не було жодного слова. Його б я наварила точно. А от про контрзаклинання краще б вона при мені взагалі не згадувала. Мені ще й досі щелепи зводило від згадки про нього. А ще про кота і зошит з конспектом, що валявся на підлозі. Якщо це було якесь розвідувальне заклинання, то до всіх чуток, що блукають академією, додасться ще одна – що я вагітна. Або можу завагітніти. І тоді почнеться справжнє полювання за свіжими плітками, мені кроку ступити не дадуть спокійно, через бажання знайти та викрити потенційного батька дитини. Тим паче, що кандидат є – в ректораті там сидить.

Картина мого майбутнього так яскраво намалювалась в голові, що я ледь чутно загарчала, не стримавшись.

– Дякую, що вислухали, – гаркнула я. На цей раз не вдалось приховали злості та роздратування в голосі, тож лера Ергейн скосила на мене важкий погляд і підняла одну тоненьку, мов ниточка, брову.

– Хочеш щось додати? – в її голосі відчутно потягло погрозою.

А сваритись з цілителями не найкраща ідея в принципі. Тим паче, що мене ще чекає бойова практика. Хтозна, чим вона може закінчитись.

– Зовсім ні. Мені вже час, – зітхнула я, розвернувшись та прямуючи до виходу. – Гарного дня.

– Навзаєм, – долетіло до мене, змусивши стриматись та не грюкнути дверима так, щоб шибки задзвеніли.

Хоч страшенно цього і хотілось.

От тепер піду на практику по бойовим заклинанням потішати одногрупників. Зрештою, можливо таким чином зможу хоч спробувати розгледіти, чиїх це рук робота. Хоча цією думко, я скоріше втішала сама себе, ніж і справді бачила практичну реалізацію ідеї.