Розділ 7.3

Як же мене це все злить! І обличчя свербить. І настрій жахливий. Не впевнена, що навіть бородавки на носах у цих двох бовдурів, його не покращать.

На душі паскудно…

Кинула торбу з речами просто на підлогу біля входу і попрямувала у ванну. Від палючого закляття прохолодна вода не врятує, але печіння полегшить. Ми такі проходили ще на першому курсі. І тоді багато-хто практикувався і, як наслідок, інші багато-хто ходив з опухлим червоним обличчям. Взагалі, то день-два мук і страждань. Але можна спробувати забігти до цілителів перед парами. Можливо, якось допоможуть. Бо ми контрзаклинання так і не вивчили.

Викладачка заклинань першого рівня у нас була дуже добра і забудькувата. Що було нам на руку, коли вона задавала якусь доповідь чи реферат, а його ніхто не виконував. Тоді всі разом говорили, що вона просто нічого не задавала. А оскільки викладачка й сама знала про свої проблеми з пам’яттю, то вірила нам на слово. Аж до того дня, коли щось таки запідозрила, почала вести щоденник і записувати всі завдання, котрі давала, та теми, котрі ми мали вивчити. Після того життя студентське таким добрим та легким бути перестало.

Так от до чого це я. Вона забула нам начитати матеріал про контрзакляття. Практики, звісно не було. І щасливі були ті, кому не довелось шукати вихід з ситуації вже маючи наслідки застосування такого простого, але болісного впливу. А оскільки ректор вирішив, що ми самі не вивчили тему і це достойне покарання за невігластво, то так першокурсники й ходили з червоними пиками. Тоді мені пощастило. Ніхто не наважився зачепити північну відьму. Репутація у нас була не дуже. Кажуть, що ми злі і мстиві. І в чомусь навіть мають рацію. Але певно вищі сили вирішили, що час би й мені повною мірою відчути себе студенткою.

По хорошому, за тих умов, варто було б заглибитись в тему та таки заповнити пробіл в знаннях. Але зробили це одиниці. Більшість ті, кому вже дісталось. І лише одиниці діяли на випередження. Проте частина ображених і приречених на муки студентів вирішила, що немає нічого кращого за звичайну помсту. Тож в рядах червонопиких прибувало скоріше, ніж в рядах тих, кому вдалось позбутись впливу.

І це продовжувалось до тих пір, поки ректор особисто не пригрозив виключити одразу всю групу. Мовляв, розважайтесь тоді скільки душа забажає. Тільки за стінами Херенда.

Погрози ректора подіяли одразу. Особливо в купі уточнень в статут академії у вигляді “Відрахування за несанкціоноване застосування будь-якої магії”.

З одного боку, додалось дисципліни. З іншого… додалось також і сміття в кімнатах, котрі ледачі студенти старших курсів давно прибирали виключно за допомогою побутових заклять. Хоча, часом, ми все одно порушували правила. Проте не так явно, як у війні червонопиких.

Трохи притупивши печіння та свербіж холодною водою, рушила до поличок з книжками та зошитами, знайшла потрібний конспект та сіла за повторення теми. 

За наступні пів години я усвідомила, що тему вивчила все ж не дуже добре, а самостійне навчання – взагалі не моє.

Ви певно зрозуміли – в мене нічогісінько не виходило.

Зрештою, остаточно розлютившись жбурнула зошита на стіл з такою силою, що той проїхавсь відполірованою поверхнею і впав з іншого боку столу. І рівно цієї ж миті у шибку щось так знайомо почало битись.